Реакція офіційного Києва на некрасиве відсторонення поляками Індустріального союзу Донбасу від приватизації металургійного комбінату «Гута Ченстохова» таки змусила Варшаву задуматися. Так, за повідомленням впливової «Газети Виборчої», польський прем'єр Лєшек Міллер у понедiлок звернувся до міністра держмайна Збігнєва Канєвського з проханням представити всю інформацію щодо процедури приватизації «Гути», аби переконатися, чи справді все відбувалося згідно з правилами. Спонукою до такого вищого «держконтролю» стала суботня телефонна розмова українського та польського прем'єр-мінiстрів, яка відбулася з ініціативи Віктора Януковича і суть та тональність якої неважко уявити. Українці потужно образилися, причому не тільки донецькі українці.

Зимову академію НАТО «Євроатлантична інтеграція: засіб досягнення стабільності», яка розпочалася 1 березня у Львівському університеті імені І. Франка, відкрили гості високого міжнародного рангу — Генсек ОБСЄ Ян Кубіш та міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. Учасниками зимової академії НАТО є 55 студентів із Білорусі, Грузії, Естонії, Литви, Латвії, Молдови, Польщі, Росії та України, які вивчають актуальні проблеми та сучасні виклики міжнародному співробітництву і безпеці. Програма передбачає використання нових комунікаційних технологій, зокрема проведення відеомостів із керівниками НАТО у Брюсселі. Кращі студенти будуть нагороджені поїздкою до штаб-квартири НАТО в Брюсселі.

Посилаючись на факт «румунського періоду» в українській історії, Бухарест намагається прибрати до рук чернівецьку нерухомість, збудовану під час окупації Північної Буковини, що тривала до 1940 року. Це питання порушувалося під час нещодавнього візиту Надзвичайного і Повноважного Посла Румунії в Україні Олександру Корня до Чернівців. За словами пана Корня, котрий в Україні артикулює точку зору офіційного Бухареста, всі будівлі, зведені в роки румунського панування, повинні повернутися до «законного» власника, тобто того, хто їх збудував. За такою логікою можна роздати всі полінаціональні Чернівці: деякі «хаузи» — нащадкам німецьких резидентів, прибуткові будинки єврейських поселенців — відповідно, дітям Ізраїлю, дещицю — тим самим румунам. Тоді виникає питання: куди подіти людей з їхніх помешкань, а установи — з офісів, адже більшість будівель у Чернівцях сьогодні знаходяться у приватній власності, резонно зазначив міський голова Микола Федорук, а «ласий» Будинок офіцерів, на який претендує румунська громада, взагалі належить Міністерству оборони України. На цю безпрецедентну вимогу румунської сторони пан Федорук знайшов дійсно дипломатичну відповідь. Мовляв, влада з повагою ставиться до бажань будь-якої громади і до румунської, що є найчисельнішою, зокрема. Тому свідчить функціонування 86 румунських шкіл (для порівняння — в Румунії діє одна українська школа, і то лише з окремими класами), в університеті відкрито кафедру румунської мови й літератури, виходять три газети, румунською також мовлять мiсцевi радіо і телебачення.

Cело Лука у Таращанському районі, що на Київщині, вважається найбільшим і віднедавна найбунтівнішим. Тільки пусти клич, у ту ж мить збіжаться, зійдуться, дошкандибають на площу перед конторою сільської ради кілька десятків рішуче налаштованих лучан, щоб відстояти найдорожче — землю і рідне господарство, на яке зазіхають суттєво багатші і нахабніші власники цукрового заводу.

В анекдотах на домашніх днях народження неодмінно пролунає, наскільки важлива для появи дитини роль мами. А батько — то, мовляв, так, «п'ять хвилин роботи». При цьому ще й прокоментують, що «дурне діло — не хитре», бо роботи, вважай, немає майже ніякої. Із таким завданням може справитися мало не кожен зустрічний мужчина. Ось коли дитину на ноги треба ставити, о, тут річ інша, це вже святий обов'язок батька. Проте, як заведено казати, у кожному жарті є лише частка жарту. І ставлення до жінки як до головної складової в процесі народження дитини є хоч і традиційним, але не зовсім правильним. Адже не варто применшувати роль чоловіка.

Рівне незабаром стане третім в Україні містом, де лікарі проводитимуть операції з шунтування серця — таку перспективу змалював перед журналістами міський голова Віктор Чайка.

Засоби боротьби з безсонням різняться залежно від природи вашої недуги. Не хотіти спати ви можете через психологічне напруження, наприклад, коли боїтеся проспати. Або через медичні проблеми — ускладнення від різних хвороб, починаючи від астми і закінчуючи простою нежиттю, гігієнічні — наприклад, коли людина спить уривками і не дотримується режиму сну. Буває навіть спадкове безсоння. Отож найперше з'ясуйте, якого роду «неспання» вас мучить. Іноді, щоб гарно заcнути, достатньо просто встановити правильний режим сну, тобто лягати спати щодня в один і той самий час. Якщо це не допомагає, є інакші рецепти від безсоння. Сьогодні пропонуємо вашій увазі народні засоби при виснажливому тривалому безсонні.

Цікаво, коли вперше одна людина сказала до іншої: «Пограймося у весну! Ти будеш холодним сніговим вітром, ти — сонцем, а ти — дощиком»? Утім весняні ігри вигадали не діти, а дорослі. Ще тоді, коли бачили світ як велику чарівну казку, в якій кожна подія і кожна річ мають символічне значення. З давніх давен люди в ритуалах повторювали природні явища, гралися в символічні ігри, де в образах учасників ніби змагалися між собою тепло і холод, добро і зло. Ці міфологічні ігри збереглися до наших днів: «Подоляночка», «Воротар», «Король», «Мости». Вони розвивають образне мислення, вчать у звичайних речах бачити відгомін «ідеального» світу, в якому добро завжди перемагає.

Буддисти вважають, що колись людство не мало мови і розмовляло очима. Сьогоднішнє, «більш освічене» і раціоналізоване, людство зробило «історичний кульбіт», повертаючись до колишніх цінностей на новому оберті хронологічної спіралі. Очманіле від повені штучно-вимушеної, але невідворотної з часів Хаммурапі всепроникної диктатури мальованих закарлючок і знобливого протягу порожнього, лицемірного й дратівливого словоблуддя, воно прийшло до розуміння, що найефективнішою мовою майбутнього стає форма речі, її пластика, динамічна візуальна інформація. І тому особливу увагу привертає найдосконаліший інструмент такого «пластичного спілкування з Буттям» — людське тіло.
Однією з найяскравіших зірок у сузір'ї «еталонів», пантеону канонічної хореографії, символом зі скарбниці «пластичної абетки» людства надовго залишиться ім'я Вацлава Ніжинського, 115-ту річницю з дня народження якого світ відзначив 28 лютого.