Позавчорашні змагання серії ІААФ «Супер-Гран-прі» у столиці Греції ризикують увійти в історію легкої атлетики — на Олімпійському стадіоні Афін побито світовий рекорд у бігу 100 м серед чоловіків. Автором нового досягнення в найпрестижнішій легкоатлетичній дисципліні став 22-річний бігун із Ямайки Асафа Пауелл, результат якого — 9,77 сек. Це на одну соту краще за час американця Тіма Монтгомері, показаний у вересні 2002 року в Парижі.

«З чого будемо починати — з доброго чи поганого?» — поцікавився Президент. Учасники наради з головами обласних державних адміністрацій за підсумками ста днів роботи (хоча цей рубіж насправді перейдено вже з місяць тому) напружилися. У «губернаторів», більшість із яких і без того нагадувала учнів на іспиті в доброї вчительки, яка, втім, безжалісно може вліпити «пару», після згадки про ймовірне «погане» трохи витяглися обличчя. Сяючим залишався тільки голова Закарпаття Віктор Балога, який уже збагнув, що «добре» — це саме до нього. Втілювалося воно в привітно усміхненій Вірі Іванівні, яка тримала напоготові букет у червоних тонах. Тож почалося засідання таки з приємності — зустрівшись «на нейтральній території» (так Віктор Ющенко охрестив клаптик підлоги біля стіни, до якої обом Вікторам довелося добиратися з протилежних кінців величезного круглого столу), закарпатський «губернатор» приймав привітання Президента з днем народження.

Ідея провести в українській столиці міжнародний економічний бізнес-форум належить Вікторові Ющенку. Вона була оголошена не випадково у «великому» Давосі, швейцарському, коли в лютому Президент України виступав там на Всесвітньому економічному форумі. В. Ю. закликав тоді бізнесменів усіх країн єднатися навколо оновленої України, обіцяв сприяти прозорим правилам ведення бізнесу, закликав не боятися вкладати свої кошти в нашу державу.

Навряд чи в Кіровограді найближчим часом станеться щось таке, що зробить його популярнішим, ніж події у сумнозвісному сотому окрузі, які відбувалися під час минулих виборів. Їм передували події не менш цікаві, але менш відомі: один із депутатів обласної ради стверджує, що у Кіровограді відбувся безпрецедентний перерозподіл власності, такий, якого не бачили ще з 1917 року. Очевидно, ті, хто організовував викрадення голів дільничних комісій, переписування протоколів, фальсифікацію десятків підписів, ті, хто підтверджував відверто неправдиві результати виборів-2004 (і після першого, і після другого турів суд визнав їх саме такими), добре знали за що і в ім'я чого вони це роблять.
Відбулося чимало мітингів, на яких городяни справедливо вимагали правової оцінки подібних дій. Цей процес раз по раз збурює громадську думку.

Того ранку у Сумському центрі медико-соціальної та трудової реабілітації панувала легка паніка. Ще б пак: вікна двох кабінетів були прострелені кулями, вибитим таким же чином виявилося і лобове скло в автобусі, що належить центру. В чому річ? Хто може нападати на заклад, що лікує дітей?

Якось відомий львівський кліпмейкер Тарас Хімич («Скрябін» — «Зламані крила», «Тартак» — «Хулігани», «Наше літо», «ТНМК» — «Та ти шо», «Арешт») фільмував музичні історії від Андрія Середи, Сашка Положинського та інших. Тоді ж вирішили, що вітчизняних розповідей на історичну тематику теж бракує. «Протягом двох минулих років мені весь час траплялися різні цікаві матеріали про історію української дивізії «СС Галичина» і наштовхували мене на зйомки. Крім того, тема ця розкрита не тільки скупо, а й однобоко», — розповідає Тарас.

«Цифра» як носій інформації давно й активно ввійшла в наше життя. Але якщо естрада, наприклад, свою інформацію на дисках видає ледь не щодня, то аналогічна подія в театральному середовищі все ще залишається рідкістю. Втім презентація диску «Дванадцять вистав Леся Курбаса» на суцільне свято не перетворилася, оскільки можливою вона стала не завдяки, а всупереч.

Згадую, як у часи помаранчевої революції зустрілася на Майдані з відомим поетом і перекладачем Дмитром Чередниченком. Очі в нього горіли молодецьким вогнем, а у вусах ховалася усмішка. «Ото пройшовся по Майдану — скільки тут усього цікавого, які тут спалахи людської фантазії й гумору! Ото б усе це зібрати та видати таку книжку, — скрушно хитаючи головою, розповідав він. — Литовці після 1991 року не одну подiбну випустили, а ми? Сам я цього уже не потягну, але якби комусь хоч ідею таку підкинути!».

Справа про вбивство журналіста Александрова з Донеччини, так само, як і ще резонансніша справа Гонгадзе, стала для української влади показовим тестом на свободу слова та демократію взагалі. Старий режим цього випробування вочевидь не витримав. Але нинішній перебіг подій, пов'язаних із гучним злочином та його розслідуванням, кидає тінь уже на нову, «помаранчеву» владу.