У 2004 р. я був просто закоханий у Віктора Ющенка, як, до речі, і в Юлію Тимошенко, доки не стало ясно, що це гоголівський персонаж: «Я тебе породила — я тебе і вб’ю!» (а її вплив на перебіг передвиборчої кампанії в той момент, коли кандидат боровся з наслідками отруєння, був величезний).
Причиною, що спонукала мене звернутися до редакції і, відповідно, до читачів, стала реакція міністра внутрішніх справ Арсена Авакова на текстову версію інтерв’ю Олега Скрипки
Що загубив, чого надбав?
Вже двадцять п’ять... А все на старті.
Ахіллесовою п’ятою українського суспільства є його 350-річне колоніальне минуле, яке ніяк не відпускає нас досі. Маючи по сусідству такого ненажерливого «брата», потрібно проводити зовсім іншу внутрішню і зовнішню політику.
Шановна редакціє, безмежно вдячний вам за боротьбу! За боротьбу за українську мову в державі на ймення Україна. Чи є щось подібне у світі?
Лине пісня погожими ранками Над полями і тихими селами.
Я знав патріарха Любомира Гузара майже все своє життя - маленьким хлопчиком з вигляду, бо часом приїжджав з батьками на літній табір, де він був парохом, пізніше він був моїм духівником і сповідником у семінарії в Римі. В Україні наше спілкування також було доволі близьким.
Нещодавно радіо- та телеканали повідомили, що суддів Верховного Суду України на основі конкурсу обирає спеціально створена комісія, яка складається з висококваліфікованих спеціалістів, що виключає можливість призначити їх (суддів) «за кумівськими ознаками».
Цьогоріч 22 травня — півстоліття моєму першому публічному протестові. «Ганьба!» — кричав разом iз кількома сотнями людей біля пам’ятника Шевченкові у Києві 22 травня 1967 року.
«Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю...» — закликав Тарас Шевченко. Та не зволікайте, заради Бога, закликаю вже я. Бо прогаяли зоряний час у роздумах та дискусіях. Тепер розсьорбуємо.
