Дітей, котрі залишилися без батьківського тепла і ласки, співчутливі українці щиро жаліють і навіть допомагають чим можуть. І за християнськими приписами, і по совісті. Але що робити з багатотисячною масою знедолених маленьких українців як iз глобальною проблемою у нашому бідному суспільстві? Здається, знайти відповідь на цей виклик часу не простіше, ніж винайти еліксир безсмертя. Від радянської соціальної системи залишилися дитячі будинки та школи-інтернати з колективізованими вихованцями, котрим у теперішньому дорослому житті самотужки важко дати собі раду. Від західного світу до нас прийшла мода на дитбудинки сімейного типу та масове усиновлення дітлахів, позбавлених батьківської опіки. Проте перенесені на специфічний вітчизняний грунт ці багатообіцяючі паростки ще не дали очікуваних результатів.
Поки кращі педагогічні, соціальні, психологічні уми держави міркують над розв'язанням цієї проблеми, виростає нове «незалежне» покоління. Залишене без відповідної уваги, воно може приголомшити суспільство вкрай небажаними кримінальними сюрпризами. З ними мало не щодня стикається старший помічник прокурора Івано-Франківська Олена Костирєва, яка вже 20 років спеціалізується у сфері нагляду за дотриманням законів про неповнолітніх і підтримує в суді обвинувачення, висунуті проти цієї вікової категорії громадян. Її спостереження та висновки як юриста, матері і просто небайдужої людини, зроблені впродовж двох десятиліть на «останньому рубежі», очевидно, варті уваги.

Після загибелі сина Володимир Сергійович у футбольному житті Дніпропетровщини став помітною людиною. І матчі «Дніпра» відвідує регулярно, і в організації дитячих турнірів пам'яті Сергія бере активну участь. Навіть місцем для нашої зустрічі він обрав один із футбольних майданчиків, де цього дня відбувалися дитячі баталії. Перхун-старший особисто вручав кращим дітлахам кубки та грамоти. Обличчя юних футболістів мимоволі змінювалися, коли їм повідомляли, що нагороди вручає батько Серьожі Перхуна. Після смерті сина, яка сколихнула весь футбольний світ, Володимир Сергійович поклявся продовжувати його справу... Зробити встиг уже багато. Зокрема, видав книжку «Мій син — воротар».

Європейська політика щодо України дуже часто нагадує наші стосунки з Європою ще за часів Кучми. Єдина різниця — зараз нам почали просто частіше посміхатися, але наразі ці «смайлики» із Заходу дають мало результатів, однак навряд в тому треба вбачати провину Європи. Вагомий сигнал для української влади, щоб вона задумалася над подальшими своїми кроками, було дано і на вчорашньому засіданні Парламентської Асамблеї Ради Європи, де розглядалося українське питання, і зокрема, слухався звіт та приймалася відповідна резолюція авторства представників моніторингового комітету ПАРЄ Ханне Северінсен та Ренате Вольвенд.

Учора о 16.00 в Мінкульті мало бути офіційне представлення нового міністра. Втім обійняти цю посаду він не може, поки Оксана Білозір перебуває на лікарняному — за законом бюлетень захищає від звільнення з роботи.
Треба сказати, що не з усіма співробітниками Міністерства в Ігоря Ліхового склалися добрі стосунки — у 2003—2004 рр. він судився з міністерством з приводу його незаконного відсторонення від посади директора Канівського заповідника. І суд таки виграв, але образу на чиновників із вулиці Франка, 3 довго тримав. Подейкують, що руками тодішнього міністра культури Юрія Богуцького Ліхового «прибирав» Дмитро Табачник. Ігор Ліховий добре знайомий із Віктором Ющенком, директор заповідника підтримував його на виборах, а Ющенко-політик і громадянин усіляко допомагав п. Ліховому впорядкувати Канівську святиню і фінансово, і організаційно, і зв'язками, і мистецькими подарунками. Так що новий міністр культури — це креатура Президента Ющенка.

На вчорашньому засіданні Кабміну Президент, який вперше прийшов на офіційні збори нового уряду, навчав міністрів, як стати єдиною командою і працювати чесно. Насамперед він порадив налагодити на персональному рівні стосунки з відповідними комітетами Верховної Ради. Також Ющенко заявив, що члени уряду не повинні мати будь-яких стосунків із судовими структурами з особистих чи корпоративних мотивів («Ми повинні звикнути, що в цій країні ніхто не може вказувати судді, що робити, викликати вночі, смикати Генпрокурора в один чи інший бік»). А ще Ющенко хоч і є почесним головою НСНУ, але наголошує, що жоден міністр не повинен займатися партійною діяльністю: урядовці можуть бути членами партії, «в своєму серці носити ідеологію, яка їм симпатична, але не використовувати крісло для того, щоб будь-яким чином займатися партійною розбудовою. Це вочевидь зашкодило попередньому уряду».

— Пане Тарасе, через кілька днів проходитиме з'їзд партії «Реформи і порядок», на якому ваша політична сила, можливо, обиратиме собі нового голову. І все через те, що Віктор Пинзеник вирішив залишитися міністром фінансів у новому уряді, а декому дуже хотілося цей — «не Юлин» — уряд бойкотувати. Схоже, у лавах ПРП, яка завжди мала імідж «мозкового центру» української політики, виникли серйозні проблеми...
— Ситуація в ПРП справді досить складна. Більшість у партії, як я можу судити по настроях, схиляється до союзу з Юлією Тимошенко і спільної з нею участі у виборчій кампанії наступного року. А Пинзеник і разом із ним меншість партійців схиляється або до співпраці з Президентом, або до блокування у рамках блоку «Наша Україна» зразка 2002 року, який Ющенко намагається відтворити. Такі настрої, звісно, дуже збільшують небезпеку розколу партії. Бо може скластися так, що незалежно від рішення з'їзду дехто може вийти з ПРП. Але це буде ще кращий варіант, адже тоді принаймні не буде допущено розколу. Значно розумніше в разі кардинальної незгоди з позицією партії вийти з її лав, не порушуючи партійної єдності, ніж її розколювати. Не згодний — тихенько собі обери персональний політичний шлях і не руйнуй чужого.

«Посад — багато, але Безсмертний — один». Цей вислів, подібно до «маємо те, що маємо» у Кравчука, став візитною карткою (чи то пак, «візитною» фразою) Романа Безсмертного. I ця максима все ще зберігає свою актуальність. Після урядової ротації (а автором ідеї «відставити всіх» був якраз Роман Петрович) сам він залишився в уряді. Ба більше — зберіг за собою те саме крісло віце-прем'єр-міністра. І стоїть воно у тому самому урядовому кабінеті. Тільки тепер на спинці його стільця замість «...з адміністративно-територіальної реформи» можна написати «з питань регіональної політики». Відтак регалії Безсмертного поповнилися ще однією «намистиною».

Про таку погоду на початку копання буряків та про таку якість сировини, як у році нинішньому, цукровиробникам нашої кліматичної зони доводиться переважно мріяти. Відсутність дощів дозволяє безперешкодно і безперервно працювати техніці, яка не грузне в розгаслій чорноземній багнюці, а сухі теплі дні дозволили коренеплодам сягнути дуже високого рівня цукристості — він у деяких господарствах «зашкалює» за 17 відсотків (для порівняння можна сказати, що торік цукристість була в середньому на 2,5 відсотка нижчою).
З 20 цукрових заводів Вінниччини (цей регіон віддавна лідирує в галузі), які оголосили про роботу в нинішньому сезоні, з початком вересня 19 запустили технологічні лінії, один цей процес трішки відстрочив. Звісно, не обходиться і без певних мінусів: затвердлий, пересушений грунт частіше ламає агрегати, «не хоче» відпускати корені, через що частина урожаю залишається в землі, зменшується термін їхнього зберігання. Але вже зараз прогнозується, що галузь вийде на торішню цифру валового випуску цукру.

Близько 15 тисяч чеків на погашення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги видали мешканцям Полтавщини станом на 27 вересня працівники Ощадбанку, повідомив на засіданні Полтавського прес-клубу заступник начальника обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» Григорій Микитенко. За його словами, згадана кількість чеків «з'їсть» 12 мільйонів гривень боргу. А його загальна сума на Полтавщині вдесятеро більша і сягає 120 мільйонів гривень. Звісно, не кожен боржник прийде до Ощадбанку по чек, але навіть з огляду на це роботи для його працівників у регіоні ще, як кажуть, непочатий край...

Щороку протягом другого тижня листопада в Україні відзначається Європейський тиждень якості. З цієї нагоди Держспоживстандарт України започаткував Всеукраїнську виставку-конкурс дитячого малюнка «Я хочу жити в якісному світі». Цьогоріч він проходив у трьох номінаціях: «Я пізнаю якісну продукцію «Ми архітектори якісного світу» та «Кращий плакат на споживчу тематику».