Колись Тараса Прохаська, якого в літературних колах називають апостолом слова, запитали, навіщо писати, адже вже давно все сказано, а жоден сучасний письменник не вартий навіть мізинця Маркеса чи Достоєвського? Якщо продовжити думку автора запитання, то виходить, що сучасна література деградує, і книгарні потрібні лише для того, щоб продавати класику або примітивне бульварне чтиво. Якщо виникають подібні запитання, тоді й не дивно, що про Всесвітній день книги мало хто знає. Нема сучасної геніальної літератури — нема свята книги. І кінці у воду. Але не сталося так, як гадалося. Прохаська не даремно називають апостолом. Святі завжди оптимістичні й ніколи не судять. «Найбільший сенс літератури полягає у здатності до спілкування. Вона живе на тому, що людям потрібно спілкуватися; література — це і є одна з форм спілкування; але ясно, що найважливіше в цьому спілкуванні вже сказане. Проте спілкування від цього не перестає бути необхідним. Література потрібна — як їсти чи кохатися», — заспокоїв Тарас Прохасько. 23 квітня письменники вирішили відзначити професійне свято із сенсом, тобто у спілкуванні один з одним, з журналістами, працівниками книгарень і владою.

Театр перетворює натовп на народ. У правдивості цього твердження Томаса Манна режисер Михайло Рєзнікович переконується вже близько півстоліття. На власному досвіді, на досвіді своїх колег, акторів і глядачів. Пізнаючи все нові й нові складові своєї професії, постійно примножує свій і без того досить поважний арсенал визначень для слова «театр». Храм Мельпомени, за Рєзніковичем, може бути живим і неживим, інтелігентним і навпаки, «театром для людей» (є такий термін у Стрелера), гордим чи нещасним... Особливим пунктом у цьому переліку стоїть, звісно ж, Театр імені Лесі Українки. Три роки тому Російська драма продемонструвала унікальну здатність об’єднуватися навколо проблеми і давати відсіч високопоставленим опонентам — історії про «симпатії» до цього театру тодішнього керівництва Мінкультури, численні перевірки КРУ та Генпрокуратури обійшли всі вітчизняні й навіть деякі закордонні таблоїди. І хто знає, де і на якій посаді сьогодні Михайло Рєзнікович відзначав би свій ювілей, якби не та принциповість і єдність акторів, які не лише стали горою за свого режисера, а й спростували усталену думку про те, що в театрі — кожен за себе.

Історію українських визвольних змагань ХХ століття зіткано з суцільних лакун і білих плям. Упродовж 70 років комуно–московські окупанти витравлювали з народної пам’яті згадки про ті події й ховали кінці своїх провокацій та кривавих «спецоперацій» в архівній каламуті

Важко збагнути Христове Воскресіння. У нього можна лише вірити. Адже свято на його честь вчить нас радіти тому, про що ми знаємо зовсім небагато і, можливо, трохи боїмося: життю після смерті. Саме віра у перемогу життя над небуттям є сенсом розвиненої і розгалуженої християнської релігії. Великдень святкується навесні, коли «воскресає» природа і наочно підтверджується безперервність відтворення всього живого. Після лютої зими з її хурделицями і скутими кригою джерелами знову бачимо зелене листя, квіти, метеликів. Символом Великодня є крашанка, яйце — зародок життя. Як людська душа на Різдво наново «народжується», так і навесні, у великодній час — відновлюється. Утім Великдень — це свято не відновлення, а саме Воскресіння.

Великдень — свято родинне, з обов’язковим сімейним святковим сніданком. Пожитки для нього освячуються в церкві. Спеціально для освячення великодніх страв у хаті тримають кошик–дарник (його використовують лише на Великдень) і вишитий особливим візерунком рушничок. Дарник наповнюють ще звечора: кладуть паски — пшеничні й сирну, крашанки, шинку, хрін, грудку вершкового масла, пиріжки з сиром і завиванець з маком, сіль, писанки і свічку (її стромляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Усе накривають великоднім рушничком.

До Великодня, за традицією, оселю прикрашають так: вивішують святкові рушники й витинанки, а біля покуті чіпляють великоднього голуба. Такого голуба роблять з писанки, тіста й кольорового паперу. Три барвисті аркуші по черзі складають смужками у вигляді «гармоніки»; згинають кожну зі складених «смужок» удвоє і внутрішню частину склеюють. Виходить щось схоже на гофроване півколо — це крила і хвіст голуба. Тоді замішують трошки крутого прісного тіста (борошно і вода) і приклеюють ним крила до боків писанки, а хвіст, відповідно, до її гузка. Із тіста виліплюють також шию з голівкою і дзьобиком і кріплять до носка писанки. До готового голуба чіпляють нитку і підвішують його під образами.

...Так мало бути. Ми завжди кажемо це, щоб заспокоїти себе і виправдати якусь алогічність. А як мало бути насправді — знає тільки Бог. Уже на другому курсі артилерійського командного училища, студіюючи фізику і математику, курсант Нетреба зрозумів: це не його покликання. І навіть зібрався залишити училище, поки не пізно. Рішення сина стало для батьків більш ніж несподіванкою. Два втрачені роки, а потім ще два, в армії, а потім... Якби мама Федора Андріївна знала, що буде потім, — вона дозволила б синові піти з військового училища тоді, коли син сам цього хотів. А так переконали потерпіти. Він терплячий, а ще — люблячий син, і не міг зробити батькам прикрості. Тим паче що в їхній родині було багато військових, зокрема і старший брат Павло. Але ще більше — священиків. Армію і церкву — ці дві малопоєднувані матерії — намагався поєднати в собі молодий гарний хлопець із Поділля, в якого і прадід, і дід, і всі сини діда Андрія (їх у нього було аж 6, а всього дітей мав 13) були священиками...

Поліпшення фінансового становища українського хокею в цілому не могло не відбитися й на нашому флагмані — київському «Соколі». У 2008–му клубу виповнюється 45 років, і цю дату керівництво «крилатих» вирішило відзначити з помпою.

Слідом за двома мирними підсумками дуелей у Лізі чемпіонів так само не виявили найкращих і учасники Кубка УЄФА. Головний фаворит турніру, німецька «Баварія», на домашній «Альянц–арені» не змогла переграти російський «Зеніт». Господарям явно бракувало травмованого форварда Луки Тоні, який утім зможе допомогти своїм партнерам за тиждень у Санкт–Петербурзі. У гостей через проблеми зі здоров’ям не грали одразу троє основних захисників, а капітан команди, українець Анатолій Тимощук, відновився вже перед самим двобоєм.

19 квітня щорічною гонкою у парку Дубки в столиці відкрився велосезон 2008 року. Метою подібних стартів є пропаганда здорового способу життя й популяризація велоспорту.