Дарування життя

26.04.2008
Дарування життя

Важко збагнути Христове Воскресіння. У нього можна лише вірити. Адже свято на його честь вчить нас радіти тому, про що ми знаємо зовсім небагато і, можливо, трохи боїмося: життю після смерті. Саме віра у перемогу життя над небуттям є сенсом розвиненої і розгалуженої християнської релігії. Великдень святкується навесні, коли «воскресає» природа і наочно підтверджується безперервність відтворення всього живого. Після лютої зими з її хурделицями і скутими кригою джерелами знову бачимо зелене листя, квіти, метеликів. Символом Великодня є крашанка, яйце — зародок життя. Як людська душа на Різдво наново «народжується», так і навесні, у великодній час — відновлюється. Утім Великдень — це свято не відновлення, а саме Воскресіння.

За Євангелієм, третього дня по смерті Христа, у неділю вдосвіта зійшов з неба на землю Ангел — на вигляд, як блискавка, у білих сяючих шатах. Ангел відкотив камінь від склепу, де лежало Христове тіло, та й сів на тому камені. Вартові, злякавшись сяйва, втекли. Невдовзі, як ще було темно, до Христового гробу прийшли жінки–мироносиці — Марія і Марія–Магдалина, щоб, як велів звичай, намастити тіло померлого пахощами–миром. Утім камінь уже не підпирав гробниці, а в печері не було тіла. Ангел сказав їм: «Не бійтеся, знаю–бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Нема Його тут, бо Він воскрес, як ото Сам прорік». Невдовзі жінки побачили й самого Христа й повідомили про воскресіння Його учням, які сумували. Згодом Ісус з’явився серед учнів і промовив: «Мир вам!». Вони спершу налякалися, гадаючи, що побачили дух, але Ісус їх заспокоїв: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої — це ж Я Сам! Доторкніться до мене й дізнайтесь — бо не має дух тіла й кісток, а Я, бачите, маю».

Перші християни відзначали Пасху в смуткові від страждань, перенесених Христом. А з II століття вже святкують радісно, на честь Христового Воскресіння. На Соборі в Нікеї у 325 році вирішено, що християни мають святкувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення. З ІV—V століть Пасху святкують уже цілий тиждень, який зветься «світлим», на відміну від передвеликодньої седмиці, що має назву «Страсної». Найбільш урочисто відзначаються перші три дні Пасхи.

  • Янголи, що просяться до рук

    Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>

  • Неси мене, мій коню!

    «УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>

  • Анімація, монстри та віртуальний світ

    Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>

  • В Індію чи на гравюру?

    Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>

  • Чудотворець під козацькою охороною

    На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>

  • Парадний розрахунок

    Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>