Архіпелаг з невимовно красивою природою і зі старовинним монастирем перетворили на одну з найпотужніших у світі «фабрик смерті» лише за кілька років. Усі концтабори згодом перейняли в «Соловецького табору особливого призначення» тактику використання рабської праці ув’язнених і знищення їх після виснаження. У 1930–ті роки слово «Соловки» стало страшним символом насильства і смерті. Під репресії потрапили «куркулі», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шпигуни», «диверсанти», «шкідники», «буржуазні націоналісти», тобто інтелігенція... Ці казкові острови в Білому морі стали своєрідним символом «дружби» народів, накритих комуністичним саркофагом, — росіян, карелів, вепсів, українців, поляків, євреїв, фінів. 70 років тому, в розпал «великого терору», соловецьких в’язнів стали планомірно вистрілювати. У величезних ямах закопували по кілька сотень мертвих тіл. Сьогодні над цими братськими могилами встановлені хрести й пам’ятні знаки.

Лише одного разу за роки незалежності України наші вболівальники відчули себе повноцінними учасниками великого футбольного свята — два роки тому під час чемпіонату світу в Німеччині. На XIII континентальній першості, яка відкривається сьогодні, ми знову виступаємо в ролі сторонніх спостерігачів. Однак інтерес до головної події року в «спорті номер один» серед наших любителів футболу очікується великий. Надто ж з урахуванням того, що наступне Євро має відбутися в Україні й Польщі. Тож нашим чиновникам належить на власні очі побачити, як організували свято футболу альпійські держави, і перейняти їхній позитивний досвід. Чемпіонат–2008 приймають по чотири міста з кожного боку: Базель, Женева, Берн, Цюріх (у Швейцарії) та Відень, Клагенфурт, Зальцбург, Інсбрук (в Австрії).

Учора по демократичній коаліції було завдано серйозного удару. Двоє народних депутатів — Юрій Бут із «Нашої України — Народної самооборони» та Ігор Рибаков із Блоку Юлії Тимошенко — написали заяви про вихід із більшості та скерували їх до апарату Верховної Ради. Оголошуючи ці заяви, Арсеній Яценюк сказав, що в коаліції відбулася «певна зрада». «Не хотів би давати оцінок. Я єдине, що хочу сказати, — нехай ці люди спам’ятаються», — відзначив спікер. Одразу після цього оголошення заяв Голова ВР закрив засідання. «Розбір польотів» та пошуки відповіді на питання, як жити далі, продовжилися в кабінетах.

У виправних колоніях країни у праці задіяно близько 30% засуджених. І це при тому, що за останні кілька років кількість засуджених в Україні зменшилася приблизно на 25% (нині в СІЗО та «на зоні» перебуває 149 тисяч осіб). Щоправда, ці дані загальні, адже в кожній установі свій відсоток працюючих щодо тих, для кого праця — це не «по понятіях». До того ж не можуть бути охоплені працею арештанти СІЗО — в них інші турботи — перебіг слідства та вирок суду. За словами голови Держдепартаменту з питань виконання покарань Василя Кощинця, в кримінально–виконавчій системі «є установи різних напрямів», десь працює лише 20% засуджених, а десь — навіть 70%. Остання цифра є реальністю для Черкаської виправної колонії №62, яка є зразковою в плані виробництва, у чому нещодавно мав змогу переконатися журналіст «УМ».

Українці нарешті дочекалися пляжного сезону та з усіх сил кинулися «напрацьовувати» шоколадну засмагу. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина знає прості правила безпечного пляжування. Але ж деякі «самогубці» можуть пролежати на піску від світання до смеркання! А потім людина дивується: чому це вона підсмажилася, наче на сковороді, ще й шкіра облазить, як на гадюці... Про те, як засмагнути і не «згоріти», як не підчепити на пляжі якусь шкірну заразу й навіщо обливатися підкисленою водою, «Україна молода» дізнавалася у головного лікаря Черкаського обласного шкіро–венерологічного диспансеру Костянтина Осауленка.

Швейцарія відома у світі багатим досвідом застосування так званої прямої демократії. Що це означає у щоденному житті швейцарців? Перш за все їм доводиться ходити на виборчі дільниці значно частіше, ніж громадянам інших країн. Швейцарці голосують не лише на виборах політиків чи партій, а й з питань державного і регіонального значення, які визначають їхнє життя. Кожен громадянин має право подавати на розгляд парламенту власний законопроект чи виносити на всенародний референдум певне питання, якщо збере на їх підтримку 100 тис. підписів.

Останній із референдумів відбувся у Швейцарії 1 червня. Щоб більше прояснити унікальні механізми народовладдя, кореспондент «УМ» попросив прокоментувати результати цього референдуму відомого дипломата, екс–посла Швейцарії в ЄС Бенедикта фон Чарнера.

У двох виставкових залах Музею східного і західного мистецтв у четвер презентували виставку Франсіско Гойї. В експозицію ввійшли дві серії — «Капріччос» (східна зала) і «Лихоліття війни» (західна). Їх було придбано навесні 1941 року в радянського портретиста, професора і на короткий час ректора Художнього інституту Михайла Шаронова. У 1946 році, зважаючи на соціальну критику, було презентовано лише частину робіт із нагоди 100–річчя художника. Гравюри були заховані у фонді музею до наступної виставки у 1997 році. Тоді теж виставляли не всі гравюри. І лише в 2006 році, коли було відкрито зали східного мистецтва, почали планувати цілу виставку гравюр Гойї. «Ми не хотіли знову різати. Гойя за життя пронумерував гравюри. Це як сторінки роману. Роботи треба дивитися всі разом. Ми хотіли, щоб це було два окремі зали, щоб люди мали можливість зробити перерву між ознайомленням двох серій і подумати про побачене», — каже «УМ» упорядник виставки Олена Шостак. До цієї події музей готувався два роки. Олена Дмитрівна за той час написала невелику книгу про життя Гойї і тогочасну Іспанію. Її можна придбати у музеї.

Живопис, графіка, скульптура, фотографія, відео, кіно, інсталяція, анімація, плакат, театр, література, музика... Жодних обмежень у часі і просторі. Експозиції змінюються кожні чотири дні. Брак виставкових приміщень подолано за допомогою андеґраундних підвальних кімнат. Сорок мистецьких проектів із Харкова, Києва, Одеси, Львова, Херсона, Дніпропетровська, а також Росії, Польщі, США, Білорусі. Цьогорічна бієнале Non Stop Media перевершила всі сподівання організаторів (Харківська міська художня галерея імені С. Васильківського), молодих учасників і чисельних відвідувачів. А головне — виробила у них звичку — ні дня без сучасного мистецтва!