Парламент Швейцарії. Розвиток країни визначають не лише народні обранці, а й сам народ.
Швейцарія відома у світі багатим досвідом застосування так званої прямої демократії. Що це означає у щоденному житті швейцарців? Перш за все їм доводиться ходити на виборчі дільниці значно частіше, ніж громадянам інших країн. Швейцарці голосують не лише на виборах політиків чи партій, а й з питань державного і регіонального значення, які визначають їхнє життя. Кожен громадянин має право подавати на розгляд парламенту власний законопроект чи виносити на всенародний референдум певне питання, якщо збере на їх підтримку 100 тис. підписів.
Народ також може відхилити на референдумі будь–який прийнятий парламентом закон. Для проведення такого референдуму потрібно зібрати підписи 50 тисяч тих із 7,5 мільйона мешканців країни, які мають право голосу. Будь–яка акція з проведення подібних референдумів має назву «ініціатива». Законодавці перебувають під постійною загрозою «ініціатив», тому готують законопроекти дуже ретельно. Отож на референдумах відхиляють лише три відсотки прийнятих парламентом законів. Народ Швейцарії, єдиний у світі, має право вето на прийняті парламентом закони. Тому законотворчість тут має свою специфіку. Підготовлений парламентаріями проект закону розсилається для вивчення і надання рекомендацій і поправок усім політичним партіям країни, організаціям, яких він стосується, профспілкам, громадським і неурядовим організаціям. Отож швейцарські закони завжди є певним суспільним компромісом. Після цього законопроект передають для перевірки експертами, щоб він відповідав законодавству ЄС (хоча країна і не є членом Євросоюзу). І вже після їхніх правок документ надходить на розгляд обох палат парламенту.
За наявності таких механізмів прямої демократії швейцарцям доводиться щонайменше 4—5 разів на рік голосувати на загальнонаціональних референдумах та ще більше — на місцевих. Зазвичай активність швейцарських виборців коливається в межах 40 відсотків. Хтось може зауважити, що важливі для життя країни та регіонів рішення приймають 20 із лишком відсотків громадян. З одного боку, це так, а з іншого — можна сказати, що рішення приймає активна, мисляча частина населення, яка переймається і власною долею, і долею країни.
Швейцарія зародилася ще в ХІІІ столітті як союз трьох кантонів. 1848 року вона була визнана тодішнім світовим співтовариством як федеральна держава. Ось чому її офіційна назва — Швейцарська Конфедерація. Від 1979 року вона складається з 26 кантонів, кожен з яких поділяється на комуни. Вища палата Федерального парламенту складається з представників кантонів, які додатково контролюють якісність та дієвість законів з точки зору свого регіону.
У Швейцарії дуже високий рівень децентралізації. Кожен кантон має власну систему шкільної освіти, фіскальну систему, навіть політичні права населення різних кантонів є неоднаковими. Окремі кантони та комуни надали виборче право іноземцям, які мешкають на їхній території тривалий час і є соціально активними. А у Швейцарії мешкає найбільше з усіх країн Європи громадян інших країн чи осіб без громадянства: 22 відсотки від загальної кількості населення. Доходить до казусів: одне село нещодавно проголосувало на референдумі, що не буде платити податки, але при цьому не вимагатиме державної підтримки.
Високий рівень децентралізації сприятливий для країни, яка має чотири офіційні мови: німецьку (вона є рідною для 64 відсотків населення країни), французьку (20 відсотків), італійську (6,5 відсотка) та ретророманську (0,5 відсотка). При цьому в школах, наприклад німецькомовного кантону, вивчають французьку, італійську та ще англійську. Тому більшість швейцарців є поліглотами і вільно переходять з однієї мови на іншу.
Унікальною у Швейцарії є і система центральної влади. Оскільки більшість прав віддано кантонам, то немає виборів ні президента, ні прем’єр–міністра. Федеральний кабінет міністрів (Бундесрат) у складі лише семи осіб обирає парламент. Ця чудова сімка обирає зі свого складу одного міністра, який упродовж одного року виконує як свої прямі міністерські обов’язки, так і обов’язки глави уряду. Він же за сумісництвом є і президентом країни. Зараз усі ці посади обіймає Паскаль Кушпен. У зв’язку з цим лідери інших країн дуже рідко здійснюють офіційні візити до Швейцарії.
Така система виконавчої влади пройшла випробування впродовж кількох століть, і швейцарці не мають наміру змінювати її на модерну європейську. Кабінет міністрів діє за так званим колегіальним принципом, що означає: якщо вже уряд прийняв рішення, то жоден міністр не може виступати проти чи навіть ставити його під сумнів.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
