На Тернопільщині почалися акції протесту проти недавнього призначення на посаду голови обласної державної адміністрації нардепа–«регіонала» Ярослава Сухого, котрий свого часу був першим секретарем Тернопільського міськкому КПУ–КПРС. Громадсько–політичне об’єднання «Українська справа» оприлюднило заяву, в якій це призначення названо «демонстративним викликом нового Президента в обличчя тисячам жителів області, які на початку 90–х нарешті розпрощалися з окупаційним комуно–більшовицьким режимом».

Однієї ремарки нашого глави держави було достатньо, аби зрозуміти: бадьорі заяви Прем’єр–міністра Миколи Азарова, буцімто ми вже вийшли у бюджеті на дефіцит 6%, але МВФ вимагає його зменшити, м’яко кажучи, — не відповідають дійсності. Шість відсотків — це умова Фонду. У нас виходило дещо більше. Віктор Янукович навіть погрожував показати журналістам розрахунки, як саме дефіцит утискатимуть до цієї позначки. Соціальні виплати, за його словами, не чіпатимуть. Натомість зекономлять на багатих. Насамперед постраждають заможні пенсіонери: максимальна пенсія не перевищуватиме 10 тисяч гривень. Утім така економія для мільярдного бюджету — навіть не копійки.

Авіакатастрофа під Смоленськом відгукнулась болем у серцях усіх вінничан, але для родини Ратинських вона виявилась надто особистою та болісною — кілька років тому доля їх зблизила з президентом Лехом Качинським.

Україна відмовиться від високозбагаченого урану, якого достатньо для створення ядерної зброї. Ідеться про обсяг урану масою близько 90 кг. Саме це — головний «ньюз» широко анонсованої напередодні зустрічі Президента Віктора Януковича з американським колегою Бараком Обамою. Зустріч відбулася в понеділок ввечері за київським часом у рамках саміту з ядерної безпеки.

Відмова від збагаченого урану була давньою вимогою американської сторони, яка дуже жорстко порушує аналогічне питання у стосунках із багатьма країнами, а найжорсткіше — з Іраном, підозрюючи ворожу Ісламську Республіку в намірах створити небезпечну зброю стримування. За повідомленням прес–служби Президента України, нині відповідну ініціативу заявив сам Янукович.

Якщо більшість українців вважає себе любителями сала, то Валентин Рибалко, без сумніву, є його «професіоналом». Інститут свинарства Української академії аграрних наук у Полтаві, якому Валентин Рибалко віддав понад 40 років свого життя, залишається і зараз головним профільним селекційно–генетичним центром України. Колись же це була єдина подібна у СРСР науково–дослідна установа. Вісімнадцять років Валентин Павлович був заступником директора інституту, стільки ж — його директором. І тільки через рік після того, як наприкінці 2006 року відзначив своє 70–ліття, передав керівну булаву своєму учневі Андрію Геті. Та роботи в інституті не полишив. Сьогодні академік Української і Російської «аграрних» академій, доктор сільськогосподарських наук, професор, двічі лауреат державних премій, заслужений діяч науки і техніки України Валентин Рибалко продовжує працювати там як учений.

На думку деяких експертів, українські аграрії на порівняно дешевше сало вже ніколи не «молитимуться», бо ж передовсім задля прибутковості масово переходять на вирощення м’ясних порід свиней. Офіційна статистика підтверджує: минулого року наша держава завезла з–за кордону майже на 40 відсотків сала більше, ніж позаминулого. Невже умовний прошарок вітчизняного сала на наших прилавках незабаром іще більше потоншає? Зрештою, невже справді його перспективи виглядають такими апокаліптичними?

Багато хто сприймає 75–річного Івана Павликівського як людину не від світу цього. «Мене, мабуть, вважають найбільшим диваком на цілу Україну, — зізнається він. — Та хтось мусить це робити. Раніше і під багнетом я не поліз би в яму — гнітюче це заняття. Але там — наша історія, наші герої, яких треба знати поіменно і належним чином пошанувати».

Два десятиліття тому, за часів пізнього Горбачова, прикарпатські «меморіалівці», першими в Україні розкопавши приховані владою місця масових поховань жертв сталінського терору, поклали початок потужному антикомуністичному рухові в Галичині. Дехто із зачинателів тих резонансних розкопок через рік–два зробив блискучу політичну кар’єру, хтось узагалі відійшов від активного громадського життя. Масовий інтерес до «черепів і кісток» згас, обмежившись невеличким колом дослідників національно–визвольної боротьби середини ХХ століття. Та Іван Павликівський уперто продовжував копати, і лише йому втрамбована, а подекуди заросла піввіковими деревами земля відкривала таємниці героїчної загибелі нескорених українських патріотів. Господь Бог, за словами пана Івана, вочевидь дав йому інтуїцію для вдалих пошуків та обдарував здатністю до передбачень.

«Якби було море пива...» — це не лише відома пісня, а й рожева мрія мільйонів чоловіків. А ось для працівників пивзаводу «Карслберг» у Копенгагені це була реальність: данські пивовари та інші робітники компанії мали право пити пінний напій, який виробляє «Карлсберг», упродовж цілого дня! Автомати з пивом — просто як на наших заводах із газводою — там розставлені по всій території підприємства. Єдина умова — не з’являтися на роботі п’яними.

Медики констатують, що в Україні шість із десяти смертей спричинені серцево–судинними захворюваннями. Це більше, ніж помирає людей від раку, туберкульозу та СНІДу разом узятих. Парадокс, але саме Україна розробила і має надсучасну апаратуру ранньої діагностики хвороб серця. Чому про це мало хто знає навіть серед лікарів — то вже інше питання...