«Мої помічники — десять пальців»
Село Северини на Хмельниччині — за п’ять кілометрiв від траси. Понад сто дворів, де мешкають, здебільшого, люди літні. Найстаршу, Пелагею Марківну Терещук, якій у жовтні виповнилось 98 років, шанують, але бояться потрапити на її гострий язик.
Двері у хаті напіввідчинені, але господарки там нема. Іменинницю знаходжу на городі, де вона збирає біля яблуні падалку. «Давайте торбу понесу», — пропоную свою допомогу. «Та вона важка для тебе, — чую несподівану відповідь. — Хочеш — закинь торбу мені за спину». І дійсно, на кілограмів десять ця ноша потягне....
До криниці йти метрів двісті. «А хто вам воду носить?» — питаю. «Десять пальців», — показує долоні. Хоча та вигляд вона тендітна, з королівською поставою, спину тримає рівно. Середня донька, 72–річна Люба, її сварить за непосидючість: «Ви б, мамо, відпочили». А вона, як відрізала: «Я ще жити хочу. А не лежні справляти».