До Юрасівки, що в Ольховатському районі Воронезької області РФ, ми їхали з обласного центру. Позаду лишався Острогозьк (що в часи Костомарова був повітовим центром на два сучасних райони), а російські берізки обабіч дороги змінили українські тополі. Етнічні українські села тут вигідно вирізняються від дещо депресивних російських: ошатні будиночки, «вилизані» обійстя, на пасовиськах чимало гусей, ягнят та телят. Такою зустріла нас і Юрасівка — село, де пройшло дитинство українсько–російського історика Миколи Костомарова. «Ви перші, хто приїхав до нас iз Великої України!» — здивували нас місцеві мешканці. Ми — це голова Української всесвітньої координаційної ради, відомий поет Дмитро Павличко, його заступник, екс–депутат Михайло Ратушний та інші. Вже перші хвилини спілкування засвідчили, що селяни неабияк пишаються, що Костомаров народився саме на цій землі. Утім зберегти пам’ятки, пов’язані з видатним земляком, нащадкам практично не вдалося.

Серед колишніх «перчених» дівчаток — учасниць популярного у минулому гурту «Спайс гьорлз» — безперечною рекордсменкою за кількістю дітлахів лишається Вікторія Бекхем, в якої підростає трійко синів. Не відставати від колишньої колежанки намагається й Емма Бантон. Три роки тому вона народила первістка від свого бойфренда Джейда Джонса. Й ось знову Емма вагітна.

На честь свого 150–річного ювілею Антон Павлович Чехов цього року удостоївся шаленої уваги з боку режисерів. Але коли знайомишся з новинками театральних афіш, то розумієш, що наші постановники перебувають у полоні стереотипів: як не «Вишневий сад» ставлять, то «Дядю Ваню», як не «Дядю Ваню» — так «Чайку»... Зрідка хтось дозволяє собі «крок вправо» і бере до роботи не популярну драматургію російського класика, ставлену–переставлену в усьому світі, а, наприклад, його оповідання. І хоча такі експерименти потребують зайвої ланки в підготовці вистави, що називається інсценізацією, фінальний продукт виходить, як правило, цікавішим.

Допитливі вчені почали розкопувати землі столиці колись потужного Галицько–Волинського князівства ще в другій половині ХІХ століття. Першими тоді за лопати взялися професор історії Львівського університету Ісидор Шараневич та священик із придністровського села Залуква Лев Лаврецький. Вони й стали піонерами розкопок давньогалицьких храмів. Із тих пір археологи в літній «копальський» період неодмінно обсідають пагорби Галицького Придністров’я, як бджоли квітуче різнотрав’я. З порожніми руками дослідники звідси майже ніколи не повертаються. У музеї історії «Давній Галич» зберігається лише дещиця знайдених тут артефактів, зокрема різноманітні ювелірні прикраси із золота, срібла та бронзи — сережки, нашийні гривни, хрестики, монети–дирхеми.

Давня англійська приказка безапеляційна: «Той, хто бачить фенхель і не збирає його — не людина, а диявол». Цей суворий вирок диктувало переконання, що названа рослина мала надзвичайну чудодійну лікувальну силу. Англійський парламент у 1739 році навіть зобов’язав сера Стефенсона відкрити нації секрет його іменних ліків, що готувалися на основі фенхеля та допомогали при ниркових недугах. За газетну публікацію рецептури фармацевт–знахар отримав п’ять тисяч фунтів стерлінгів. Це яскравий приклад того, що фенхель, назви якого на санскриті означають «рослина з сотнею квітів» і «та, що має солодкий запах», — помітна культура. Тому він не міг не потрапити у страви. Як вишукані прянощі й ефективні ліки насіння фенхеля цінували ще древні римляни, греки, індійці та китайці. Вирощувати на полях рослину почали у середні віки. Тепер її плантації є в Єгипті, Японії, США. Країни Малої Азії та Південної Європи — споконвічна територія фенхеля. І саме там його першими почали споживати.

Учора під стіни російської амбасади в Києві прийшли пікетники. Учасники акції — журналісти і громадські діячі — звернулися через російських дипломатів до керівництва Кремля з вимогою об’єктивно і всебічно розслідувати жорстокий напад на журналіста російського видання «Коммєрсант» Олега Кашина. Українські журналісти побоюються, що таке може повторитися і в Україні. Крім того, на думку пікетників, «регіональна» влада, яка на тлі значного потепління українсько–російських стосунків дедалі частіше переймає методи керівництва сусідньої держави в «роботі» з незалежними журналістами і демократичними інститутами, після п’ятирічної перерви повернулася до практики застосування репресій.

Ще наприкінці жовтня уряд Азарова почав готуватися до відновлення державного контролю над виробництвом захисних знаків і документів суворої звітності. Про це свідчить доручення віце–прем’єр–міністра Бориса Колесникова керівникам усіх центральних органів виконавчої влади, голові СБУ, а також антикорупційному уповноваженому Кабміну, оприлюднене виданням «Дзеркало тижня».

Українські митарі й правоохоронці почали «підкопуватися» під перлину затишного алуштинського Професорського кутка, що представляє собою шість сучасних віл на території приморського парку розміром вісім гектарів і пам’ятник садово–паркового мистецтва, ще три роки тому. Питання начебто ставилось руба: будь–що повернути ласе ВАТ «Море», яке дісталося депутатові російської Держдуми, власнику Національного резервного банку і просто багатію Олександру Лебедєву, статки якого, за версією журналу «Форбс», оцінюються у 2 мільярди доларів. Але тоді «помаранчевій» владі провести законно й успішно «експропріацію» виявилось не до снаги. Чи, можливо, взагалі не було таких намірів.