Незвичайна маніфестація відбулася в Індії, в місті Калькутта. У ній взяли участь 485 дітей, загримованих під Махатму Ганді. Як повідомляє газета «Дейлі мейл», це були хлопчики віком від десяти до шістнадцяти років, і вбралися вони відповідно — у біле кхаді, шматок грубого полотна. Також на багатьох хлопцях були круглі окуляри, символічні вуса та шапочки тілесного кольору, аби зобразити лисину, як у Ганді.
Поки бабуся набирала есемеску: «Петрику, добре поводься в садку», Петя закінчив ПТУ і відсидів.
На початку 2012 року полиці музичних магазинів поповнилися новим українським продуктом: видавництво «Країна мрій» презентувало студійний альбом Ніни Матвієнко. На диску «Всякому городу нрав і права» — пісні XVI—XVIII ст., епохи гетьманської доби, або українського бароко. Запис нового альбому проходив у київському музеї Івана Гончара, а подальша робота над диском — у профільних студіях Києва та Нью–Йорка, продюсером альбому виступив багатогранний Олег Скрипка.
Тексти до цієї збірки писалися протягом 30 років, і поки вони, наче «червоне сухе», вигравали для однойменної передачі на радіо «Свобода», емігрантський світ повнився відповідними зразками літератури. Отже, за той час, коли автор «Винарень», радянський дисидент, поет і публіцист Ігор Померанцев дегустував біля мікрофона свої враження з численних мандрівок алкогольними столицями світу, були опубліковані такі споріднені за еміграційним жанром книжки, як «Їдло» Лева Лосева і «Російська кухня у вигнанні» Вайля та Геніса. Утім для автора «Винарень» приватна світобудова пов’язана не з гастрономією, а з бакалією жанру. «Для мене досвід еміграції, — якось значив він, — це відкриття світу в його розмаїтті. Свобода подорожей — абсолютно конкретна свобода. Для мене особисто це було пов’язано з відкриттям винної культури — одним із головних відкриттів, зроблених завдяки еміграції».
У розпал зимового сезону представники літніх видів спорту також не байдикують. Адже вже за півроку відбудуться Олімпійські ігри в Лондоні, і готуватися до них, зрозуміло, треба заздалегідь. Українські легкоатлети поновили тренування ще наприкінці осені, а в січні вже пробують сили на офіційних змаганнях у приміщеннях. Минулого уїк–енду в спорткомплексі об’єднання «Мотор–Січ» у Запоріжжі провели традиційний Кубок України.
Рік тому головний тренер національної збірної з шорт–треку Віктор Харламов в інтерв’ю «Україні молодій» сказав, що «великі» ковзани в Україні померли, а головне завдання профільної федерації — підтримувати реноме вітчизняних ковзанів на міжнародній арені через шорт–трек. Наші шорт–трековики, на відміну від своїх колег — «великих» ковзанярів, мають місця для тренувань, без особливих проблем поміщаючись на ковзанках у «коробках». Щоправда, «житлову площу» вони щоразу ділять iз фігуристами та хокеїстами, і такі недоліки підготовки позначаються на результатах. Хоча виконанню міжнародних нормативів для участі в турнірах «на Європі» це не заважає.
...Сліпа афганська куля, що вцілила в хребет, поділила його життя на «до» і «після» війни. Але саме після війни він уперше в житті написав вірш. На світанку української незалежності, у 1991–му, побачила світ його перша збірка «Як довго ця війна тривала». Потім була друга книга, третя, четверта. І щоразу поезія Слапчука вражала читачів і літературних критиків дивовижним поєднанням вишуканості й простоти, глибинної філософії й реалістичності. Він став справжнім відкриттям сучасної української літератури. І за 20 років письменства цей простий сільський хлопець досяг таких вершин у творчості, що дехто не здатен за все життя. Сьогодні у його творчому доробку — понад тридцять книг прози, поезії, літературної критики. А нещодавно Василь захистив ще й кандидатську дисертацію за творчiстю поетів–шістдесятників. Він — лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2004 року (єдиний на Волині), а також лауреат майже всіх літературних премій, що є в Україні, й на Волині зокрема. Та є серед його численних нагород кілька таких, що не мають відношення до письменства. Орден Червоної Зірки та орден «За мужність» — це плата 20–річного хлопця за пекло афганської війни й подальше життя в інвалідному візку. Волинь двічі висувала Слапчука на звання Героя України, але в столиці відхиляли його кандидатуру, мовляв, таких афганців у нас багато.
Один iз найпопулярніших та найдешевших столичних ринків — «Лісовий» — стоїть напівпорожній. Дві третини яток зачинені — мороз розігнав покупців. Продукти продають переважно у світлу пору доби, більш жваво торгівля йде поруч iз метро та в переходах. На «Лісовому» тих, хто прийшов купити молочну продукцію, чаї чи курятину, можна перерахувати на пальцях. Продавці теж виходять на роботу без ентузіазму. Квіти й фрукти стоять у закритих прилавках, які підігрівають свічками. Якщо у когось iз продавців є можливість підключити калорифер, його вважають щасливчиком. Інші гріються гарячим чаєм iз пластикових стаканчиків. Алкоголь продавці на морозі не вживають, бо на горілку ще треба заробити, крім того, вони знають, що так можна легше переохолодитися й застудитися.
Жертвами негоди в Україні вже стали 30 людей. За інформацією Міністерства охорони здоров’я, 21 із них виявили на вулиці, чотирьох знайшли в їхніх власних домівках. Іще 627 людей звернулися до медичних закладів зі скаргами на переохолодження чи обмороження, з них 544 госпіталізовано. На жаль, дуже часто причиною обмороження та смерті є стан алкогольного сп’яніння. Багато хто досі вважає, що горілка зігріває в холод, хоча лікарі давно вже довели — все якраз навпаки. Вживання алкоголю сприяє розширенню судин та призводить до втрати тепла, що, у свою чергу, викликає швидке замерзання.
