У вівторок кількасот тростянчан вийшли на мітинг до міської ради, аби підтримати міського голову Юрія Бову. «Всі на захист міста!», «Обласна владо, ти з ким?» — закликали та запитували плакати, а ще — обіцяли — «Не допустимо рейдерського захоплення!».

Ще 17 грудня 2010 року депутати Луцької міської ради більшістю своїх голосів присвоїли посмертно звання «Почесний громадянин Луцька» провідникові українських націоналістів Степанові Бандері за значний особистий внесок, героїзм і самопожертву в національно–визвольній боротьбі. За це рішення проголосували тоді 31 депутат із 50. Хоча лунали й протилежні думки, мовляв, не варто присвоювати такі звання постаті, яка розділяє Україну.

У зв’язку з нововиявленими обставинами Голосіївський райсуд Києва має повторно розглянути кримінальну справу, порушену прокуратурою Києва за винесення неправосудних рішень суддею Печерського райсуду столиці Сергієм Вовком. Такою є постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду, винесена вчора під час розгляду в порядку виключного провадження кримінальної справи Вовка С. В. за № 5–40 п 12.

Цього тижня депутати Львівської облради затвердили Регіональну програму розвитку інформаційного простору на 2012—2016 роки. За неї проголосувала більшість — 71 депутат (домiнують в облрадi, як вiдомо, «свободiвцi»). Згідно з програмою, на комунальне телебачення «Львів–ТБ» передбачається виділення суми у сім мільйонів гривень щороку.

Про цього чільного діяча Організації українських націоналістів у підручниках з історії не згадується. Наукової, тим паче науково–популярної, книжки чи документального фільму про цю постать ніхто ще не створив. Проте, професор Лев Ребет — інтелектуал, теоретик нації та націоналізму, один з ініціаторів проголошення Акту відновлення Української держави, свого часу чи не найбільше посприяв поширенюю визвольної ідеї серед молоді Західної України й Волині. Що, врешті, призвело до велелюдного руху опору і створення Української повстанської армії.

Прикро, та в рідних Харківцях (саме в цьому селі тодішнього Лохвицького по­віту 2 березня 1882 року за новим стилем народився митець слова, тут і похований) усе обмежиться скромним шкільним заходом. Запрошувати сюди гостей сьогодні просто соромно. Передовсім тому, що головний осередок пам’яті відомого земляка — збудований у 1970 році на місці, де стояла хата батьків письменника, літературно–меморіальний музей — перебуває в передаварійному стані. Як повідомила «УМ» його директорка і єдина працівниця Лариса Яковенко, котра, до речі, працює на 0,75 ставки, музей функціонує, та під час екскурсій вона боїться, щоб гостям нічого не впало на голову й під ними не провалилася підлога. Адже тут немає опалення, дах затікає, підлога «гнила». За словами начальника районного відділу культури Едуарда Чавдара, навіть один із кутів будинку «відійшов», що загрожує обвалом стін, — будiвля давно потребує капітального ремонту.

Сергій Безруков, Єгор Бероєв, Ніна Русланова, Марина Голуб, Федір Добронравов, Лія Ахеджакова, Дмитро Дюжев, Андрій Федорцов, Анастасія Заворотнюк, Катерина Васильєва, Олексій Горбунов, Михайло Пореченков, Гоша Куценко ... Цих та інших акторів першого ешелону продюсер Георгій Малков якимось дивним чином зібрав у своєму альманаху «Мами». Дивним, бо це справді найбільш затребувані актори російського кіно, робочі графіки яких розписано на кілька років наперед. «Ми максимально підлаштовувалися під акторів, але найголовніше — актори самі хотіли знятися у цьому фільмі і завжди йшли нам назустріч», — так сформулював секрет цього сузір’я в «Мамах» Георгій Малков.

Напередодні сьомої річниці Майдану «УМ» спробувала з’ясувати, чи написано вже головну книгу про Майдан (див. №211 за 22.11.2011). Однозначної відповіді тоді отримати не вдалося, зокрема й тому, що, як показує наше життя, майданівська тема в новітній історії України не закрита: маємо свіжі майдани підприємців, учителів, афганців, шахтарів... Не дивно, що література про даний феномен досі залишається актуальною. Наприклад, у книжці братів Капранових «Щоденник моєї секретарки», дія якої відбувається у вікопомний 2004–й, усе ті самі обличчя — невдоволені життям в Україні українці.