До Києва у хореографа із Санкт–Петербурга Бориса Ейфмана — особливі сентименти. Адже саме з цього міста, власне, розпочалася історія колективу, який уже за кілька тижнів після свого народження у 1977 році поїхав на гастролі до столиці України. Щоправда, спогади про той візит у Бориса Яковича залишилися суперечливі. Тоді пітерці привозили балет «Бумеранг» на музику «Пінк Флойд». Звісно, цей спектакль партійні бонзи пропустити не могли й новоствореному театру наказали забиратися додому. І тоді артистка Алла Осипенко у розпачі заявила, що або артисти виходять на сцену, або вона покінчить життя самогубством... Шантаж подіяв. І з виступу в Палаці «Україна» почалася всесвітня слава Театру Бориса Ейфмана.

Там, де Дністер кривим ножем розрізає земну плоть, відмежовуючи село Хмелева від навислої над ним гори, якось зустрілися дві сили: українська «ДахаБраха» й білоруська Port Mone. І було в них усього кілька днів на те, щоб створити музику, яка би уповільнювала плин ріки, звеселяла пташок в небі й викликали весняні соки із землі. Утворену музичну енергію витримали вони рік у своїх душах, а потім наповнили нею чарівні пластини, назвавши їх ім’ям «Хмелева Project». Тепер, у час, коли холодна зима і темні сили скували Україну, їздять музиканти містами і діляться своєю енергією з усіма, хто прагне весни, змін і позитивних емоцій.

Переможець номінації «Гранд–Коронація» Володимир Лис видав новий роман «Іван і Чорна Пантера». Книжка відразу викликала зацікавлення оригінальною історією, за якою доля всесвітньо відомої супермоделі Таумі Ремпбел, вона ж Чорна Пантера, перетнеться з життям звичайного українця Йвана, він же — місцевий «дурник» села Кукурічки. Перша реакція на анотацію видання — певно, треба чекати на щось гумористичне. Але під «обгорткою» невимушеності приховується змiстовна «начинка», багатолінійний, заплутаний сюжет, а несподівані повороти великої кількості подій нагадують пригодницький роман.

Авторитет №1 у світовому книготорговельному бізнесі — журнал The Bookseller — опублікував рейтинґ письменників, чиї твори найбільше купують у Європі: 1. Стіґ Ларссон (Швеція); 2. Стефені Маєр (США); 3. Ден Браун (США); 4. Паоло Джордано (Італія); 5. Карлос Руїс Сафон (Іспанія). З них нам поки що маловідомий лише італієць (перекладений тільки в Росії). Усі книжки шведа та обох американців уже видані українською стараннями харківських видавництв «Фоліо», «Клуб сімейного дозвілля» та столичного «КМ Publishing». Останнє також нещодавно випустило третій український переклад Сафона — «Володар Туману». Отже, живемо за європейським читацьким часом.

Об’їхати світ на мотоциклі, обравши для старту весняну і дуже екстремальну в цю пору року Камчатку, — під силу далеко не кожному. Але саме звідси у травні стартує міжнародний проект каналу «Дискавері», центровими фігурами у якому стануть українець Олексій Коровін та хорват Ніко Маркович. Два байкери, що мають репутацію мандрівників–одинаків, цього разу долатимуть непрості маршрути у чималій компанії телевізійників. І оскільки для подорожі були свідомо обрані не найкомфортніші країни та дороги, результатом майбутніх мандрів вочевидь стане гостро­сюжетне пригодницьке кіно про 10–місячну боротьбу двох сміливців із власними слабкостями. Разом вони пройдуть 70 тисяч кілометрів через Азію, Європу та Африку.

«А що там під накидкою? Є щось тепле?» — кутаючись у товсту шубу, запитала — трохи французькою, трохи жестами — немолода туристка у дівчини в масці, одягненої у класичний середньовічний костюм. Та, не вагаючись, відкинула тонку тканину, демонструючи довгу рукавичку на оголеній, як і належить, руці до самих плечей. «Ого!» — не стрималися від здивування професійні фотографи і просто туристи з фотоапаратами, які супроводжували кожну більш–менш цікаву маску площею Святого Марка. На холодному колючому вітрі, який дув із лагуни, такий одяг виглядав справжнім героїзмом.

Не встигли озирнутися, а вже і Масниця (Масляна, Масляниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя). Після зимових м’ясниць перед Великим постом для віруючих людей знову набирає сили обмеження скоромних страв. За звичаєм, раніше цього тижня набожні українці вже відмовлялися від м’ясної їжі: не їли ні м’яса, ні сала. Проте наставало справжнє свято молокопродуктів та яєць. Упродовж Масниці кожній українській господині найперше годилося щодня готувати... ні, не млинці, а макітру вареників iз сиром, щедро присмачених вершковим маслом та сметаною. Свого часу навіть побутувало прислів’я: «Чекайте, вареники, прийде й на вас Масниця!». Утім смажили і млинці, і налисники, готували сирники і сирні бабки, варили локшину і галушки на молоці. Досить популярними у селян для кулінарних приготувань були сколотини від вершкового масла (маслянка), тому й отримав тиждень пару однокореневих назв.

У кожного народу свої млинці та начинки. У нас налисники, основна особливість яких — велика кількість яєць у тісті. Найулюбленіша для українцiв начинка — солодкий домашній сир, можна з родзинками та цукром. А зверху — сметана... Найбільший млинцевий російський шик — начинка ікра, червона або навіть чорна. А ще росіяни полюбляють смажити млинці з дріж­джового тіста. У старій добрій Англії в млинці додають солодове борошно — і їдять їх просто так або з джемами. Млинці у німців і французів повинні бути тонкими і хрусткими. Їх скручують у вигляді рулету та підігрівають в соусі з вершкового масла, цукру, цитрусового соку та лікеру. Мексиканці роблять гарячі тортільяс. У них, змащених томатним соусом, загортають начинку з м’яса або квасолі. Американські та канадійські млинчики пухнасті та товстенькі, більше нагадують наші оладки. Подають їх із кленовим сиропом, беконом і смаженими помідорами. У вас уже течуть слинки? Тоді швидше на кухню!

Увага світових модників та модниць перемістилася з Америки до Європи: після Нью–Йорка марафон тижнів моди прет–а–порте сезону осінь–зима–2012/2013 стартував у Лондоні. Чи не найбільше знаменитостей на Лондонському тижні моди привабив показ колекції Burberry, яку креативний директор компанії Крістофер Бейлі назвав «Місто і поле». Натякаючи на взаємопроникнення колись двох таких несхожих «культур», Крістофер поєднав «міщанські» силуети — вузькі спідниці, приталені костюми й тренчі — з «простакуватими» рюшами та воланами, поясами–бантиками, светрами з наївною вишивкою тощо. Наприкінці шоу моделі розкрили парасольки й гуртом продефілювали під «дощем», супроводжуваним громом та блискавками.