Сьогодні біля київського пам’ятника Лесеві Курбасу о 17.00. зберуться кияни й гості столиці, аби вшанувати пам’ять знищених у роки Великого терору українців. Очікується участь у цьому заході Президента України Віктора Ющенка. 70 років тому, у перші дні листопада 1937го в урочищі Сандормох енкаведисти позбавили життя 1111 політичних в’язнів із так званого першого соловецького етапу. Цей масовий розстріл став подарунком НКВС до 25річчя «Великої жовтневої соціалістичної революції». У ролі жертв на кривавому «вівтарі» опинилися понад 600 українців — майже половина «етапу». Неситий змій мав бути задоволений: служки в чорних шкірянках піднесли йому кращих людей народу — істориків, письменників, режисерів, цілу творчу родину педагогів і митців Крушельницьких, навіть прокомуністичного професора Матвія Яворського, чільника Українського інституту марксизму­ленінізму.

25 жовтня Київська міська рада таки передала УПЦ Московського патріархату в безкоштовне користування церкву Спаса на Берестові. Упродовж кількох тижнів перед цим найшанованіші постаті нації і широка громадськість міста вимагали не робити цього і залишити давньоруську пам’ятку, не пристосовану для богослужінь, у підпорядкуванні Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника. Міністерство культури і туризму України, яке 7 вересня надіслало до столичної міськради свою письмову згоду на те, щоб передати пам’ятку Києво–Печерській лаврі, на прохання городян 12 жовтня відкликало цей дозвіл. А 18 жовтня на сесії Київради створили комісію «для детального вивчення ситуації» довкола храму, до складу якої увійшов директор заповідника Сергій Кролевець, голова Державної служби з питань культурної спадщини Микола Кучерук і депутати Київради.

У скандалі зі зруйнуванням воріт з аркою над другим входом, що веде до Нижньої лаври, вдалося нарешті почути й голос святих отців з Московського патріархату. Ченці переконують, що ворота впали самі. Музейники з Національного історико–культурного Києво–Печерського заповідника кажуть, що брама, зведена в 1850 році, була не така вже й стара, щоб завалитися, і що чергові з пожежної охорони зафіксували номери вантажівок, які під’їжджали тієї ночі до воріт... Про акт руйнування керівництво монастиря не повідомило дирекцію заповідника. Хоча вся Києво–Печерська лавра є у віданні саме заповідника, а Московський патріархат є користувачем частини території, наданої йому Українською державою.

Свято Покрови — суто києво–руське. Греки його не відзначають, хоча встановили його завдяки константинопольській події, а в Богородичній церкві у районі Влахерна, де й сталося диво, є образ Покрови Богородиці. У 910 році, коли на Константинополь напали араби–сарацини, до цієї церкви зібралися сотні людей. Тут з 474 року зберігалися ризи Богородиці, перенесені з палестини, і її головний убір — хустина–омофор. Люди ревно молилися, покладаючись на заступництво Пресвятої Діви, і раптом Андрій Юродивий побачив, як у повітрі з’явилася Богородиця, сяючи, мов сонце, вона молилася і покривала весь світ своїм омофором. Це ж саме побачив Андріїв учень Єпіфаній. Невдовзі вороги відступили.

Як люди перед іконою зцілюються, отримують відповіді на виснажливі запитання? Як зображення Богородиці може спинити ворога і зберегти життя тисяч вірних? Логічно це неможливо пояснити. Але ж так трапляється — з тими, хто вірить.
Найбільше чудотворних ікон, мабуть, в Україні. Майже на всіх зображена Богородиця. Серед них є вельми стародавні, ще з XII століття. Є відомі на весь світ, як Києво–Печерська чи Почаївська. Деякі з києво–руських образів Богоматері нині за межами України, як Вишгородська (тепер зветься Володимирська, у Москві) або Белзька (Ченстоховська, найшанованіша у Польщі). Утім вважається, що й копії таких зображень, навіть надруковані в газеті, є чудотворними.

Учора, вперше на теренах Східної Європи, в Києві розпочала роботу Генеральна асамблея Конференції європейських комісій «Справедливість і Мир». «На шляху до примирення та порозуміння: навчитися на досвіді України» — така тема цьогорічної асамблеї, що загостила до столиці на запрошення глави Української греко–католицької церкви Любомира Гузара. Представники з 30 країн Європи обговорюватимуть вплив радянського минулого на сьогоднішню Україну, замовчування історичної правди та штампи ідеологічної пропаганди, радитимуться, як загоїти суспільні суперечності, народжені минулим.

У суботу, 7 липня, святкуючи Різдво Івана Хрестителя разом із мирянами Хрестовоздвиженського монастиря «Манявський скит» у селі Манява на Івано-Франківщині, після святкової літургії Патріарх Київський та всієї Русі -України Філарет заявив, що соборна помісна українська православна Церква не повинна залежати ні від Москви, ні від Константинополя, передає УНІАН. Предстоятель УПЦ КП переконаний, що «тільки тоді наше суспільство буде консолідованим. І цей духовний фундамент дасть можливість нашій молодій Українській державі впевнено крокувати в майбутнє». Патріарх нагадав, що розділеність православ'я в Україні — це проблема не лише Церкви, а й держави. «Бог подарував нам незалежність, і тому ми повинні дякувати Йому за це й користуватися цим коштовним подарунком, — сказав владика Філарет, зазначивши, що Єдина помісна православна церква зміцнить Українську державу.

Син одного з найвідоміших українських поетів Олександра Олеся (Кандиби) вільно читав на третьому році життя, а в п'ятирічному віці написав п'єсу про козацькі часи. Воно й не дивно, адже його батько, судячи з кількості дитячих віршів, написаних у той період, розмовляв зі своїм білявим хлоп'ям поезією.

Синє і жовте - купальські барви. Якщо їх змішати на палітрі - вийде зелений колір, символ життя й гінкого зела. Синє - це вода, яка в усіх традиційних культурах позначає жінку, а жовта барва означує вогонь і чоловіка. Міфології майже всіх народів відомий сюжет про інцест брата і сестри. В українській інтерпретації цей сюжет втілився в пісні про квіти «братки» (у різних регіонах є близько семи її варіантів), про те, як ненароком повінчали рідних брата й сестру, що виховувалися порізну, і вони розійшлися в різні боки, приказуючи: «а я буду жовтий цвіт, а ти будеш синій цвіт».

Сьогодні ми закриваємо «поштову скриньку» конкурсу імені Джеймса Мейса, присвяченого 55-річчю від дня народження видатного сина американського народу і полум'яного патріота України. Конкурс серед молодих читачів «України молодої» тривав із кінця зими до початку літа. Редакція отримала доволі значний за обсягом доробок конкурсантів і, зрозуміла річ, нерівнозначний за змістом і виконанням; до нього долучилися не тільки учні й студенти, а й читачі «УМ» поважного віку. Всім дописувачам ми вдячні за увагу до «України молодої» і за висловлену активну патріотичну позицію.