Плоди Купальського древа

      Синє і жовте - купальські барви. Якщо їх змішати на палітрі - вийде зелений колір, символ життя й гінкого зела. Синє - це вода, яка в усіх традиційних культурах позначає жінку, а жовта барва означує вогонь і чоловіка. Міфології майже всіх народів відомий сюжет про інцест брата і сестри. В українській інтерпретації цей сюжет втілився в пісні про квіти «братки» (у різних регіонах є близько семи її варіантів), про те, як ненароком повінчали рідних брата й сестру, що виховувалися порізну, і вони розійшлися в різні боки, приказуючи: «а я буду жовтий цвіт, а ти будеш синій цвіт». З їхніх сліз, мовляв, і з'явилися квіти, де одна частина пелюсток синя, а інша - жовта. Українці зазвичай садять цю рослину на могилах предків, що підтверджує її «тотемність».

      У купальському обряді всі дії пов'язані з водою і вогнем: молодь стрибає через багаття і купається в річці або ставку. Третім «персонажем» свята є купальське деревце (гілка вишні чи верби), на зеленому гіллі якого дівчата розвішують квіти й стрічки і кріплять свічечки. Уночі нібито розцвітає папороть, а відуни збирають цілюще зілля і перед світом просочують полотно дивовижною купальською росою. На світанку ж слід вийти на узвишшя і гречно зустріти викупане у небесному океані сонце, яке весело «грає» - мерехтить різними барвами. Ось така «сюжетна лінія» одного з найулюбленіших наших свят. На різних етнічних землях українців на неї нанизується різноманіття місцевих традицій.

      І ось проти такої краси суворі представники світської і церковної влади боролися століттями. Цікаво, що в 1769 році вийшов указ «самої» «Ея Императорского Величества Самодержицы Всероссийской» Катерини II про заборону «застарелого игрища, называемого купалин огонь, которое законами давно пресечь и истребить велено». Сільські священики мусили писати доноси на свою паству, яка ніяк не хотіла полишати прадідівських звичаїв. У літописах про Купало вперше згадується у XIII ст. А перші описи Купальського свята (звісно ж, недоброзичливі) з'явилися в документах ХVI-XVII ст. Свого часу невідомий український поет склав вірша «Суплика або замыслъ на попа», що поширився селами як «Вертеп». Там від імені селян мовиться, що батюшка «Не велів челяді колядувати, На улицю ходити і на Купайла через огонь скакати: Об клечінні заказав вінців робити І тих вночі на воду до річки носити; Не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти. - Почім же вони молодість свою будуть знати?».

      Утім важливо, що це робила одержавлена церква, а не саме християнське віровчення. Держава за допомогою церкви намагалася взяти під контроль суспільство, і тому будь-які «відхилення» були небажані. Можливо, коли священики глянули б на народні звичаї з точки зору релігійної, а не чиновницької, проблем було б набагато менше. Просто християнство переосмислило б попередній досвід як фундамент, пояснивши його з нової точки зору. Адже, за заповіддю про батька й матір, слід не заперечувати попередників, а упродовж віків нанизувати на Богом даний стрижень новий досвід.