Українському виборцеві не позаздриш: кожні 15 хвилин його годують убійними порціями політичної реклами з телевізора. Зазирнеш у поштову скриньку — ще один заряд. Вийдеш надвір (принаймні в містах) — те саме. Сядеш в автобус, метро — отримай нову подачу. Інакше й бути не могло, адже вибори-2006 — перші суто партійні, причому як до парламенту, так і до рад обласних, міських та районних рівнів. А є ще ж вибори мерів та сільрад... Лише до ВР балотуються 45 партій та блоків, загалом 7641 особа. Словом, отримуйте тисячі рекламних хвилин, бігбордів, лайтбоксів, листівок, газет, плакатів.
Те, що політичної реклами забагато, — ще м’яко сказано. Те, що складається враження, ніби в нас відбувається не конкурс партій, їхніх ідеологій та програм, а конкурс рекламних роликів, — сказано досить точно. Але результати соціологічного дослідження Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка і Центру «Соціальний моніторинг» свідчать, що немає жодної партії чи блоку, чию рекламу виборці сприймали б переважно позитивно. При цьому «лідери» негативного сприйняття — ролики Опозиційного блоку «Не так!» (66% критичних відгуків), Блоку Вітренко «Народна опозиція» (63%) та «Нашої України» (59%).
Певно, партії та блоки — учасники виборів — вважають, що активною рекламною кампанією вони збільшать свій відсотковий ужинок (а деякі — й переберуться через клятий трипроцентний бар’єр). Наївні... Трамбувати в наші мізки свою пропаганду раптом почали всі, і, відповідно, симпатії «новонавернених» розподілятимуться пропорційно між усіма. Якщо ж ідеться про «перерозподіл» голосів між тими, хто вже визначився, то політична реклама в цьому сенсі відіграє мінімальну роль. Тут значно важливіші конкретні кроки — виграшні чи програшні.
Тож, робимо висновок, політреклама справляє далеко не такий значний вплив, як декому здається. Своєю кількістю вона фактично нівелює сама себе. Але без неї теж обійтися не можна — ще, дивись, узагалі забудуть. А найпростіший спосіб постійно нагадувати про себе — телевізор.
Тож зосередимося передусім на телевізійній агітації, менше зачіпаючи «паперову» та «бігбордову». Адже, по-перше, неможливо осягнути неосяжне, а по-друге, у регіонах зміст листівок та рекламних щитів не просто множиться, а ще й варіюється залежно від політико-географічної зони. А ось телеролики бачать усі, і саме з них багатомільйонна армія виборців може робити висновки про ідеологію, забарвлення, щирість, смак, жагу до перемоги, заможність тієї чи іншої політичної сили. Зрештою, як і про її існування чи відсутність. >>
