Олена Хотенко: «Україна не раз втрачала свободу й незалежність саме через брак єдності»

29.07.2026

Олена Хотенко.

Масштабні державні зміни можна запускати із свого регіону, якщо розумієш проблеми людей на місцях і здатен послідовно використовувати доступні інструменти звернень та комунікацій. У цьому переконана депутатка Рівненської міськради, волонтер і кризовий менеджер Олена Хотенко. Скажімо, завдяки її ініціативі на державному рівні була створена система роботи з родинами зниклих безвісти, а також запрацювала «Стратегія єдності України». За її словами, цей проєкт покликаний консолідувати українську націю як всередині держави, так і поза її межами. «Стратегія» орієнтована на перехід від пасивної самоідентифікації до активних дій, спрямованих на адвокацію національних інтересів та посилення голосу України у світі.

«Малий бізнес у пропорції віддає державі більшу частку від того, що заробляє»

— Пані Олено, ви досить тривалий час долучалися до процесу реформування вітчизняної податкової системи. Чимало проблем у цій сфері залишається й зараз. Скажімо, нещодавній конфлікт довкола ініціативи підняти податки для ФОПів продемонстрував серйозний розрив між позицією держави та малим бізнесом. Який баланс та які кроки ви порадили б уряду, аби зберегти надходження до бюджету і водночас не заблокувати розвиток підприємництва?

— Намагання держави змінити, перевести в інший формат або взагалі ліквідувати спрощену систему оподаткування викликало негативну реакцію з боку малого бізнесу. Реалізація того наміру була б великою помилкою. Чому? У Європі є такий лозунг: «Думай про мале». Його головний сенс полягає не стільки у сплаті податків, скільки у необхідності створення робочих місць. Закривши бізнес, люди підуть на біржу і «сядуть» на плечі держави.

І взагалі, порівнювати великий і малий бізнес у даному випадку некоректно. Якщо порахувати відсоток сплачених податків відносно валового доходу на кожні 100 чи 1000 гривень, то у ФОПів «податкова віддача» на одну гривню виходить вищою, ніж у великого бізнесу. Тобто малий бізнес у пропорції віддає державі більшу частку від того, що заробляє.

А зараз, під час війни, ситуація стала ще більш складною. Фактично на третину зменшилася можливість укомплектувати штат, оскільки людей фізично бракує. Через проблеми з енергетикою і необхідність заправляти генератори зросли витрати на утримання бізнесу. З цієї причини багатьом довелося працювати не повний тиждень. І ось у цій надзвичайно складній ситуації забрати у людей спрощену систему оподаткування, перевівши на загальну, я вважаю вкрай неправильним кроком.

Тут йдеться також про додатковий облік доходів і витрат та необхідність реєстрації в системі електронного адміністрування податкових накладних. А ми чудово знаємо, що навіть професійні бухгалтери не завжди можуть зареєструвати накладні без збоїв і блокувань. Для малого бізнесу це означає додаткові фінансові витрати та людино-години: доведеться або залучати найманих фахівців, або витрачати власний ресурс замість розвитку справи. Для підприємців саме цей адміністративний тягар — найголовніший аргумент проти скасування спрощеної системи оподаткування.

— А чи намагається держава бодай у якийсь спосіб полегшити життя підприємців в умовах війни?

— Так, держава дійсно допомагає. Це і грантові програми, і пільгове кредитування під 5, 7, 9 відсотків, і точкові компенсації — наприклад, на пальне. Це справді вагома підтримка. З того кола підприємців, з якими я спілкуюся та співпрацюю, більшість уже скористалася тими чи іншими державними програмами.

І все ж, для бізнесу сьогодні найбільшою проблемою є відсутність саме дешевих кредитів, яких фактично немає. Це по-перше. А по-друге, існує певна недовіра до стійкості податкового законодавства і постійний страх, що правила гри можуть змінити просто посеред поточного року. Бізнес готовий сплачувати податки, але у випадку, якщо держава не змінюватиме умови перебування на ринку протягом чітко визначеного періоду. На жаль, цього немає.

Було б добре запровадити також норми з «Ліберального кодексу», який розробила Асоціація платників податків України. А саме — податок на виведений капітал та інші зміни податків, що надавали б можливість для економічного зростання бізнесу та країни в цілому. Було б корисним і знизити ставки на фонд заробітної плати, хоча така поступка й видається сьогодні із серії казкових.

«Українець зараз — це воїн світла, фронтир, захисник вільного демократичного світу»

— Пані Олено, ви започаткували і третій рік поспіль активно розвиваєте проєкт «Стратегія єдності України», який покликаний об’єднати українців, незалежно від того, де вони проживають. Сьогодні вже можна говорити про певні результати проведеної роботи?

— «Стратегія» об’єднує найголовніше — аби ми як нація, незалежно від нашого місця перебування, не лише відчували себе українцями, а й діяли як українці. Щоб голос України чули скрізь у світі, а ми всюди послідовно відстоювали інтереси власної держави.

Проєкт розрахований на кілька етапів: від усвідомлення власної ідентичності та відповіді на запитання «хто ми є» — до фінального, четвертого етапу. Він передбачає консолідацію українців по всьому світу, роботу з тими, хто повертається або залишається за кордоном, і навіть економічне лобіювання інтересів України.

Я вже направила цей проєкт до Міністерства національної єдності й зараз займаюся його впровадженням. Переконана, що він критично необхідний. Історія доводить: Україна не раз перемагала у війнах, але згодом втрачала свободу й незалежність саме через брак єдності.

Під цю ідею ми маємо налаштовувати свої інституції, програми та реалізацію проєктів на всіх рівнях — починаючи з місцевого.

Цей концепт розроблявся з науковим підходом. Він не суперечить вже наявним державним програмам з національної ідентичності чи патріотичного виховання, а об’єднує їх. Проєкт заповнює наявні прогалини та створює загальну єдину матрицю для розбудови сильного українського суспільства, спроможного відстоювати інтереси держави з будь-якої точки світу.

— Наскільки я зрозуміла, «Стратегія єдності України» — ваше улюблене дітище, попри те, що ви активно займаєтеся громадською діяльністю і маєте й інші напрямки роботи.

— Скажу так, він дуже об’ємний і досить важко заходить. Цей проєкт я почала готувати коли ще було Міністерство національної єдності, але ви бачили, що з ним сталося. Наразі є однойменний Департамент, і мені дуже подобається, що на цифровому рівні вже реалізовано той блок, який ми підготували разом з нашими експертами. У Гданську також був презентований портал «Додому», який повністю відповідає «Кабінету українця», запропонованому нашою «Стратегією». Це говорить про те, що держава у цьому напрямку змінюється.

— А починали ви реалізацію своєї ідеї із проєкту

«СвоєРІДНІ»?

— Так. З нього дійсно все почалося. Ми опитували військових, цивільних, лікарів, вчителів, науковців — від сходу до заходу, — що для них є Україна, що таке бути українцем, що таке наша ідентичність, що нас об’єднує і що нас може об’єднувати, коли закінчиться війна? Сьогодні це ненависть до ворога, бажання перемогти і вижити у війні. А далі?

Цю проблематику ми глибоко досліджували протягом двох років. Було зібрано чимало історичних матеріалів, які яскраво демонструють моменти, де Україна була сильною, а коли програвала. Історія довела, що саме єдність і в минулому завжди слугувала фундаментом для перемог та ухвалення позитивних для країни рішень. Отож на основі отриманих результатів виникла ідея створити єдину державну концепцію. Вона має чітко окреслити кроки держави, необхідні для перетворення українців на міцну та глобальну націю єдності.

— Пані Олено, ви народилися на Луганщині, проте фактично все доросле життя проживаєте на Рівненщині. Отож, напевно, у вас вже є власне пояснення причин суперечностей, який постійно виникають між сходом і заходом. Як ви думаєте, це результат радянської і російської пропаганди, що незмінно промиває людям мізки, чи в основі наших протиріч лежать більш глибокі розбіжності?

— Дивіться, з Луганщини на Рівненщину я переїхала у 19 років за розподілом після технікуму. І коли мене бабуся проводжала, то стояла і плакала. Вона боялася, що на так званій «бандерівщині» у мене будуть проблеми через російську мову й інакший менталітет. Коли ж я приїхала до Рівного, то взагалі не зрозуміла, про що були бабусині сльози і що малося на увазі. Скоріше на Луганщині у цьому сенсі гуляло більше міфів та казок. Тобто протистояння існувало на рівні якихось анекдотів, жартів, але попри все створювало відчуття, що ми різні за мовою, традиціями, звичаями.

— Презентуючи обидва свої проєкти, ви говорите про прагнення знайти сенси, які б українці, незалежно від регіону, однаково вважали своїми та рідними. Вам уже вдалося сформувати ці об’єднуючі концепти?

— А ви знаєте, війна якраз зараз їх викарбовує, бо стала прискорювачем усіх процесів, що стосуються формування української ідентичності і пошуку об’єднуючих сенсів.

Українець зараз — це воїн світла, фронтир, захисник вільного демократичного світу. Україна наразі стоїть на фронтирі добра і зла, на фронтирі темних і світлих сил. Це той сенс, який зараз є основою нашої української нації.

«Починати змінювати країну можна просто на місці»

— Пані Олено, ви людина з безперечно державним мисленням, бо прагнете змінити країну через конкретні дієві проєкти? Чи немає у вас бажання спробувати свої сили у більш глобальній політиці?

— Скажу відверто: я зрозуміла, що для створення якісних і вагомих проєктів не обов’язково бути в системі центральної влади. Завдяки сучасним цифровим та інформаційним технологіям є чимало можливостей пропонувати й реалізовувати ідеї, не перебуваючи у Верховній Раді. Навіть більше: у парламенті людина часто має більше обмежень щодо власних принципових позицій та дій. На сьогодні мені набагато зрозуміліше, як працювати на практичному рівні саме в міській політиці, маючи повноваження депутатки міської ради.

Наприклад, коли влітку 2022 року до мене почали звертатися родини зниклих безвісти, чіткої державної політики чи алгоритмів роботи у цій сфері взагалі не існувало. Люди навіть не мали куди додзвонитися. Будучи депутаткою міської ради, я надсилала звернення до президента, міністерств, Червоного Хреста, ООН.

У підсумку, за півтора року, завдяки постійним запитам і роботі з нуля, запрацював Координаційний штаб та цілодобова гаряча лінія на постійній основі для підтримки родин. Відбуваються зустрічі з командуванням військових частин, слідчих органів та усіх дотичних до цих процесів людей, які відповідають за результат. Було також налагоджено систему збору біоматеріалу та його опрацювання для проведення ДНК-експертиз. Створено спеціальну державну установу при Нацполіції та Єдиний реєстр зниклих безвісти.

Усе це доводить просту істину: починати змінювати країну можна просто на місці — безпосередньо розуміючи проблематику та спілкуючись із людьми, які опинилися в складній ситуації. Сьогодні є всі інструменти, щоб бути почутими на будь-якому рівні.

Друкована версія