Юрій Єхануров: «Українська військова промисловість завантажена максимум на 40%»

15.07.2026

Олена Дума та Юрій Єхануров.

Чиновники з досвідом тепер не часто з’являються в інформаційному просторі, але саме їхня думка і набута мудрість могли б допомогти суспільству розібратися і з сьогоднішніми проблемами. У цьому сенсі, інтерв’ю важковаговика української політики Юрія Єханурова ютуб-каналу «ДумаЙ» можна сміливо віднести до категорії знакових. Він очолював уряд у часи першої газової війни з кремлем і керував Міністерством оборони, коли стратегічні запаси ППО йшли на продаж, а наші заводи недалекоглядно озброювали росію. Втім, зараз він виправляє помилки минулого і керує НДІ передових технологій КПІ імені Сікорського, що виготовляють зброю майбутнього. Пропонуємо вашій увазі найбільш цікаві моменти досить відвертої і актуальної розмови.

«Питання ядерної зброї поки що треба відкласти»

— Юрію Івановичу, у далекому 2008 році, виступаючи в Чернівцях, ви сказали таке: «Якщо нашу зброю купують у світі, значить, на неї є попит. Ми маємо надлишок зброї і дозволяємо її купляти іншим країнам, коли відсутнє ембарго на торгівлю зброєю». Це ваша цитата?

— Можливо.

— Скажіть, будь ласка, чи відчуваєте ви зараз, що тоді припустилися фатальної помилки? Напевно, той залишок озброєння потрібен тут і зараз?

— Те барахло, яке ми продали, сьогодні не потрібне нікому. Ми, починаючи з 2014 по 2022-й знищили й західне старе озброєння. Сьогодні потрібна зовсім інша техніка. Кому зараз потрібні російські Т-72? Кого вони цікавлять? Наразі від механіки, заліза світ переходить до енергії. Тобто перейшли до розуму, до інтелекту.

— А як тоді щодо ядерного арсеналу? Білл Клінтон у 2003 році фактично визнав свою помилку, сказавши, що несе особисту відповідальність за те, що змусив Україну фактично відмовитися від цього виду озброєння.

— Коли тривав конфлікт навколо Тузли, я, будучи депутатом, виступав у парламенті спеціально російською мовою, бо там була присутня російська делегація. Я тоді сказав так: «Ви вчиняєте з нами так, тому що ми бездарно здали ядерну зброю».

А ввечері мене запросив на ефір Кисельов (теперішній кремлівський пропагандист, який тоді працював на одному з українських каналів) і каже: «Ти, давай, розкажи те, що сьогодні вранці говорив у Верховній Раді». Ну я й повторив. Напроти мене поставили одного академіка, який сказав: “Відновити ядерний цикл в Україні неможливо”. Я так різко розвернувся до нього і запитую: «А скільки вам для цього потрібно років?» «Три роки, відповів той, — але вам ніхто не дозволить цього зробити».

У мене тут є велика претензія до Януковича. Коли я йому здавав справи як прем’єр-міністр, то написав декілька пунктів. Один із них містив пораду не здавати збагачений уран. Ви навіть не уявляєте, який на мене був шалений тиск, щоб ми його здали! Особливо в Білому домі. Там казали: Підписуйте здачу. Ми платимо, а ви передаєте росії».

— Тобто, якби Україна залишила за собою хоча б тактичну ядерну зброю, росія б напасти не наважилася?

— Там не так все просто. Залізничні та ракетні війська і в 1992 році підпорядковувалися москві. Вони вивезли геть чисто все. Тому це справа істориків розібратися в усьому й дати відповідну оцінку. Сьогодні всі розумні з погляду сьогодення. Тоді все було складніше.

— Добре, тоді наведу вашу недавню цитату. «У наявній ситуації відносин з міжнародними партнерами ми не зможемо порушувати питання про відновлення ядерної зброї», - сказали ви.

— Так, не зможемо.

— А коли зможемо?

— На жаль, у теперішній світовій обстановці ми не потягнемо. Давайте відкладемо це питання.

«В Україні досі є російські агенти впливу»

— В усі роки незалежності в державному бюджеті по Міноборони була стаття витрат на розробку зброї. А де результат?

— Я під час першого року своєї роботи в Міністерстві оборони двічі був у Дніпрі. І ми відкрили там деякі програми, які почали фінансуватися. Вони запрацювали. А потім почалася боротьба за президентське крісло. І тому прем’єр вирішила, що кошти давати Міноборони не можна, тому що це президентські структури. У результаті ніяких розробок в 2009 році вже не було. Грошей не давали. Підприємства просто інерційно працювали в цьому напрямку.

А в 2010-му році прийшов Янукович і все попросту закрили. Почався демонтаж ЗСУ. Закрили всі програми і військкомати. У 2014 році почали туди приходити люди, а їх ніхто не міг оформити. У нас взагалі цю інституцію було знищено. На всі процеси впливала росія. Її агенти впливу досі є.

Це по-перше. А по-друге, є стара категорія фахівців, які в науково-дослідних інститутах працюють разом з перевіряльниками. Скільки вони разом випили горілки за ці роки, ніхто не знає. І вони вже інших не дуже серйозно туди допускають. То якраз і є коло людей, які користуються державними програмами.

— А як ситуація складається сьогодні? У чому ми випередили росію в плані виробництва сучасного озброєння, а в чому вони нас?

— Недавно президент повідомив, що росія по Україні запустила 1800 керованих авіабомб. Ми в цьому плані суттєво відстаємо, тому що сьогодні реально працюють тільки імпортні каби, яких дуже мало. Авіація у даному випадку теж виглядає слабкою. А переважаємо ми, безумовно, у безпілотниках, бо вони сьогодні є досить серйозною ударною силою. Добре у нас поставлена також радіоелектронна боротьба і розвідка РЕБ.

— Сьогодні ви фактично дотичний до підприємства, яке є розробником озброєння за приватні кошти. Чи було вже випробування і застосування цієї зброї?

— Поки що не можу про це говорити, але робота триває. Наразі шукаємо іноземних інвесторів і потім будемо отримувати дозволи на співпрацю з ними. Водночас наші підприємства за свій рахунок створюють розробки.

— Скажіть, будь ласка, це великі гроші?

— Це гроші. Але на нараді в президента я сказав: «Оскільки в держави на наші розробки грошей немає, хоча всюди на політичному рівні запевняють: «Ось як потрібно!», то ми знайдемо ресурс. І ми почали його знаходити. Зараз формуємо команди. У цьому плані нам дуже допомагають керівники Збройних Сил України і заступник Головнокомандувача ЗСУ Андрій Лебеденко, який щомісяця буває в КПІ. Зокрема, проштовхуючи наші проєкти, ми посилаємося на його авторитет. Це дає нам можливості залучати підприємства і тих, хто має ресурс.

— Чи поділяєте ви мою думку про те, що на Міжнародній виставці оборони та безпеки Eurosatory 2026, що проходила у червні в Парижі, Україна насправді створила повний ажіотаж. Ми отримали моральне задоволення від того, що світові лідери сьогодні орієнтуються на українських конструкторів та інженерів.

— А знаєте як? Придумано в Україні, випробувано в бою. Це вже така візитівка, яка дає можливість на світових ринках досить серйозно працювати. Але водночас має бути і розуміння того, що українська військова промисловість завантажена максимум на 40 відсотків, бо немає замовлень в достатній кількості. Важко йдуть справи і з експортом, який практично на нулі, за винятком невеликої кількості дозволів. Але при цьому на політичному рівні у нас все класно.

— Щомісяця росія виготовляє до 60 «іскандерів», а вся потужна Америка до 56 ракет, які їх можуть збивати. Вартість однієї ракети до системи Patriot — 4 мільйона доларів. Чому США довго не видавали Україні ліцензію?

— Тому що ми конкуренти. Наш виріб, який пропонуємо для розробки, у 10 разів дешевший, ніж їхній. Так, немає якихось параметрів, але вони нам і не потрібні. Нам потрібен спрощений виріб, який долетить, куди треба і зробить свою роботу. Знаєте, ми стали дуже прагматичні і раціональні, оскільки не маємо багато коштів на розробки.

А ще вони бояться давати нам свої вироби, розуміючи, що ми не просто повторимо їх, а й удосконалимо і спростимо.

— Тобто ви хочете сказати, що Україна сьогодні задає тональність НАТО?

— Безумовно. Сьогодні пішли прямі зв’язки між майстернями у бригадах і підприємствами. Ну і постанови Кабміну все-таки йдуть. Ми завжди кажемо: “Довго”, але іде поступово покращення ситуації з процедурами різноманітними. Процедури, звісно, потрібні, але завжди хочеться, щоб справа просувалася швидше.

«Є нове явище — шабунізація країни»

— Вже минуло два десятка років з того часу, як ви очолювали Міноборони, а з того часу, по суті, нічого не змінилося. Ми бачимо яйця по 17 гривень. Бачимо як трансформуються, вдосконалюються і цифровізуються корупційні схеми. Чому корупція стала страшнішою, ніж сама війна? У чому різниця між корупцією 2006 і 2026?

— Сьогодні маємо тришарову систему контролю. Є традиційні силові структури, які цим займаються, а також новітні — НАБУ, САП і тому подібне. Плюс так звана громадськість. Це те, що я назвав шабунізацією країни.

— Це новий термін? Ви самі придумали?

— Не знаю. Я вживав це слово, коли виступав перед активістами, які працювали з Міністерством оборони. Я тоді сказав: «У тій ситуації, що склалася в Міноборони у 2024-му році, є і ваша вина, бо тоді не освоїли гроші».

— Вони заважали?

— А справа в тому, що всі бояться. Світ знає, що в Україні є корупція, тому треба перевіряти. І кожен перестраховується. Пам’ятаєте, був такий гумористичний персонаж Тарапунька. От він казав: «Хай краще вона не летить, аніж мені влетить».

— Юрію Івановичу, чи є у вашому послужному списку помилки, які б ви назвали фатальними?

— Їх чимало, тому що доводиться приймати рішення в межах реальної ситуації. Скажімо, свого часу ми не змогли провести адміністративну реформу, що стосувалася створення територіальних громад.

— Але ж вона все-таки відбулася.

— Так, проте в обрізаному вигляді. територіальні громади значною мірою не дієздатні. Наразі їх 1450, а мало б бути 700-750 на всю територію України.

— А які реформи вам вдалося успішно провести?

— Мала приватизація і створення середнього класу. Ми вивчили досвід Естонії і заснували перше мале підприємство в Україні «Моноліт». І коли я став головою Фонду держмайна, то поставив перед своєю командою завдання провести залізною рукою малу приватизацію в Україні. Ми ж добре вивчали твори Леніна. А той писав — дрібний власник щоденно породжує капіталізм. І оскільки під керівництвом Леоніда Кучми ми будували саме капіталізм, то ця тема була проведена.

«Нам треба створювати українську шляхту»

— Юрію Івановичу, ваш єдиний син Дмитро зараз на фронті. Підрозділ називається «Птахи Мадяра».

— Так, 411 бригада. Яструби. Щоранку з дружиною, коли розмовляємо, то цікавимося спочатку яка погода на півдні, а вже потім в Києві.

— А скажіть, будь ласка, чесно, чи була у вас думка врятувати сина від фронту?

— Свого часу він закінчив Московський фізтех. В українській групі там було 6 чоловік. П’ятеро з них наразі знаходяться в Штатах. Дуже серйозні люди, фізики. А в Дмитра остання посада перед війною була — заступник керівника Центру протидії дезінформації при РНБО. Він — айтішник. І з цієї високої посади він пішов до Солом’янського військкомату лейтенантом. Зараз вже капітан.

— Ви як ексміністр оборони, скажіть як ми дійшли до такої точки в країні, коли свідома мобілізація на початку війни переросла в таку жорстку бусифікацію? Де допустилися фатальної помилки і хто за це відповість?

— Я вважаю, що це проблема відсутності еліти в країні, яка повинна вести за собою суспільство. Нам потрібно створювати українську шляхту. Це ті, хто боронить Україну. Жоден ватник і ухилянт не повинен потрапити до владних структур. Треба об’єднувати всіх українців, визнаючи помилки минулого.

Друкована версія