Є люди, які творили і продовжують творити новітню історію України.
Серед них — історик, народний депутат 1-4 та 6 скликань, один із спікерів Форуму Вільних Держав Постросії Тарас Стецьків.
Саме він у далекому 92-му році вмовляв Леоніда Кучму взяти владу в країні, а згодом (вже у 2000-му) піднімав вуличні протести з тим, аби цю владу у нього відібрати.
Про тонкощі політичного життя, які часто залишаються таємницею, пан Тарас відверто і досить об’єктивно розповів в інтерв’ю ютуб-каналу «ДумаЙ». Пропонуємо вашій увазі найбільш цікаві моменти розмови.
«Помаранчева революція має фундаментальне значення»
— Пане Тарасе, ви прийшли у політику 22-річним юнаком, одразу після закінчення історичного факультету Львівського університету, ставши учасником усіх доленосних подій нашого недалекого минулого. Отож, напевно, можна сказати, що бачили у цьому сенсі фактично все.
— Ну, майже все, бо все бачити неможливо. Я б сказав так — бачив ключові моменти.
— Тоді одразу почну вас провокувати. Скажіть, будь ласка, чи довелося вам приймати рішення, за які сьогодні соромно або про які дотепер жалкуєте?
— Вважаю однією з найбільших помилок той факт, що після здобуття незалежності ми не зуміли дотиснути дострокові вибори у парламент в 1992 році. Якби те сталося, країна пішла б кардинально в іншому напрямку. Але тоді, на жаль, в Народній Раді, яка була рушієм в боротьбі за незалежність, перемогла точка зору, що державу треба будувати спільно з комуністами.
Дострокові вибори відбулися через два роки, але вже не на наших умовах. Це перша поворотна точка. А друга — загибель Гонгадзе і акція «Україна без Кучми». Ми не змогли стримати людей від провокацій, сталася бійка на Банковій із спецназом і акція тим протистоянням просто завершилась.
Третя поворотна точка — це Помаранчева революція. Вона має фундаментальне значення, оскільки поклала край авторитарному режиму, який будував Кучма за прикладом росії і Білорусі. Вузловим моментом у тих подіях стало голосування в парламенті.
Тоді перед нами стояла дилема: або нагнітати акції протесту на вулиці і явочним порядком тиснути на Кучму аж до штурму Конча-Заспи, де він перебував. Або йти на компроміс у Верховній Раді, який пропонував знову ж таки Кучма.
Тоді відбулося історичне засідання «Нашої України», де ми дискутували з цього приводу. Зрештою до мене, як до польового командира і ярого поборника революції, звернувся Віктор Ющенко, надавши заключне слово. Пам’ятаю, я сказав, що у нас є лише два виходи.
Якщо ми кличемо людей, щоб довершити революцію, доведеться йти на штурм. У такому випадку можуть бути жертви. Якщо ж у нас немає такої готовності, то треба йти до зали (ми сиділи в кінозалі, а зала була вище) і погоджуватися із запропонованим компромісом. І знаєте що сказав Віктор Андрійович?
Він подумав і сказав: «Ми йдемо в зал». Вирішальне слово було за ним. Він був лідером Майдану. За нього боролися і голосували люди. Тим більше ми бачили, як нависала росія і як путін міг це використати. Тому я теж більше схилявся до компромісу.
«Касетний і кольчужний скандали повернули Україну до росії»
— Ще однією важливою подією у нашій історії став так званий касетний скандал. Існує версія, що Кучму тоді фактично врятували олігархи.
— Тоді сталося одразу два скандали — касетний (йдеться про вбивство Гонгадзе) і кольчужний (звинувачення у продажу протиракетних установок Іраку). Обидва дуже зашкодили Кучмі. Він став «нерукопожатим» на Заході, змушений був повернутися до союзу з росією і почав підтримувати ідею путіна про економічний союз рф, Білорусі та України. Як тепер відомо, все було інспіровано росією. Медведчука послали як спасителя Кучми, що мав залагодити проблему.
— Тобто ви хочете сказати, що йдеться про російську спецоперацію? Ви впевнені?
— На 100 відсотків. Ті скандали вдарили не лише по іміджу Кучми, а й держави в цілому. Що тоді відбулося на полях НАТО? Україну розвернули назад в росію. Основна мета тієї спецоперації — не допустити дрейфу України у бік Заходу.
Коли Кучма йшов на другий президентський термін у 1999 році, то сказав: «Ви побачите іншого президента». Так, він будував авторитарну модель влади і хотів посилення повноважень. Усе це дійсно було. Але він зрозумів необхідність тіснішого розвороту на Захід. У москві це вловили, і його потрібно було зупиняти. Ось його і зупинили.
Розумієте, ніхто не знав, куди поверне Кучма після смерті Гонгадзе. Коли ми після побоїща 9 березня із спецназом витягували два тижні поспіль студентів із райвідділів міліції, то американське посольство мені та іншим депутатам видали за один день візи на п’ять років. Вони думали, що будуть репресії. Ось таке було уявлення на Заході до тої політики, яку проводив Кучма.
— Але ж ви були чи не єдиним учасником тих подій, який дозволяв собі досить гострий діалог з ним. У вас через це були проблеми?
— Звичайно, я не раз помічав різні «хвости» за собою. Мене не раз попереджав тодішній глава Львівської області, що надто багато собі дозволяю. У таких випадках я йшов до приймальні Кучми і виясняв стосунки. Але справа в тому, що у мене з ним були взаємини трошки більші, аніж ділові, оскільки ми познайомилися з ним ще в 1991 році, коли я, як довірена особа Юхновського, їздив в Дніпропетровськ до тодішнього директора «Південмашу». І вже тоді у нас зав’язалися суто людські відносини, які, до речі, зберігаються до сьогоднішнього дня. Останній раз ми з ним бачилися у листопаді минулого року.
— І про що говорили?
— Про все. У тому числі і про Гонгадзе.
— Чому згадали про вбивство журналіста сьогодні?
— Тому що це дуже важливо. Кучма не віддавав прямого наказу. Просто були розмови, які стали тригером чи спусковим гачком для інших людей, які діяли так, аби підозра впала саме на нього. Найбільш гидотну роль відіграв Литвин, який підсовував Кучмі роздруківки з «Української правди». Це було перше електронне видання, яке навіть ми не дуже читали.
Коментуючи прочитане, Кучма слів не добирав. То була нормальна лексика для директора крупного заводу. Люди, які записували ті розмови, спіймали кілька фраз і вирішили, що цього достатньо для того, щоб певним виконавцям віддати потрібний наказ. Тінь одразу ж падає на першу особу. Для цього потрібно було оприлюднити запис. Ось саме таку комбінацію і розіграли.
— Ви фактично звинуватили Литвина.
— Так. У нього був мотив. Особистий.
— Який саме?
— Це краще у нього самого запитати. Але мені відомо, що там виник трикутник. В одному питанні Литвин був дуже злий на Гонгадзе. Справа стосувалася жінки з «Української правди», до якої у Литвина була певна симпатія і з якою працював Георгій.
От він і почав підсовувати роздруківки Кучмі, який не терпів критики на свою адресу. Задача стояла дискредитувати Гонгадзе і змусити президента якимось чином покарати журналіста. Він напевно не думав, що це станеться в такий спосіб, але мимоволі своїми діями до цього привів.
«Була конкретна людина, яка приїхала до Києва з чемоданчиком»
— Пане Тарасе, важливим моментом Помаранчевої революції став факт отруєння Віктора Ющенка. То було дійсно свідомо сплановане вбивство?
— Так. Насправді усе дуже просто. Був мітинг у Чернігові. По дорозі заїхали на дачу Сацюка повечеряти. Окрім нього самого і Ющенка, там був Смєшко і Жванія, який дуже агітував за ту поїздку. Мовляв, є дуже важлива інформація, що стосується допомоги опозиції.
До речі, мало хто знає про цей епізод, але саме на тій вечері Смєшко віддав американський паспорт Катерини Ющенко, який у неї вкрали ще у 1991-му році. Мовляв, якщо з Віктором щось станеться, то вона зможе виїхати за кордон.
Контекст у даному випадку надзвичайно важливий. Це так зараз здається, що Помаранчева революція була мирною і безпечною для учасників. Насправді все могло закінчитися смертю Ющенка, програшем виборів, масовими арештами і конкретними тюремними термінами для тих, хто за нього стояв.
— Що було б тоді з Україною?
— Авторитарний режим зразка Білорусі і повне лягання під росію. Моя версія тих подій така. До Жванії надійшла вказівка у будь-який спосіб затягнути Ющенка на ту вечерю. Відповідно Сацюку наказали її організувати. Але була і конкретна людина, яка приїхала з москви з конкретним чемоданчиком, з конкретним діоксином, яка зробила свою справу і поїхала.
— Ці дані є в матеріалах слідства?
— Так.
— А як ви думаєте, чому не дали ходу тій справі?
— З моєї точки зору, Віктор Андрійович прекрасно знав, хто є замовником його отруєння. Це путін, а виконавці з кгб. Але, будучи президентом України, він, мабуть, хотів розміняти цей факт на збереження відносин з росією. Дехто вважав, що, не викривши той злочин, путін оцінить такий жест і з почуття вини спробує вибудувати з Україною відносини добросусідства.
«Основний мотив у житті Юлії Тимошенко — це влада»
— Пане Тарасе, а це правда, що Юлія Тимошенко не голосувала у 2008 році за те, аби визнати факт агресії росії проти Грузії?
— Так. Вона була головою фракції і могла давати прямі вказівки своїм депутатам. І це величезна пляма на репутації Юлії Володимирівни.
— А ви не припускаєте, що вона була агентом кремля?
— Не агентом. Вона загравала з путіним і думала використати його. Насправді ж сталося навпаки — це путін використав її. Це яскраво проявилося і в 2008 році, і в 2009, коли після 11-годинних перемовин були підписані горезвісні газові контракти, за якими ми змушені були платити за газ по 450 доларів. Неймовірна ціна!
Загравала вона з кремлем і тоді, коли пробувала створити з януковичем так звану «ширку», щоб відправити Ющенка у відставку через імпічмент. Словом, Юлія Володимирівна — людина з дуже авантюристичним складом характеру. У боротьбі за владу вона не гребує нічим. Її основний мотив у житті — не гроші, не кохання, а влада. Найбільш суперечлива і неоднозначна фігура в українській політиці — це Юлія Тимошенко.
«Правління Зеленського можна розділити на дві нерівні частини»
— Чи бачите ви сьогодні помилки Володимира Зеленського?
— Його період правління я б розділив на дві частини — до війни і після. За першу нічого, окрім двійки, поставити не можу. Але коли він став президентом воюючої країни, то сказати можу лише хороші слова, бо проявив себе як смілива людина, готова йти до кінця.
Його найбільші помилки, з моєї точки зору, — кадрові. За сім років правління він якось дуже сильно увірував у свою непогрішність, у свою здатність вирішити будь-яку проблему і що ніхто, окрім нього, зробити цього не може. А коли рішення звужується до точки зору однієї людини, це завжди тягне за собою небезпеку.
Зеленський також ревниво ставиться до зростання популярності імовірних кандидатів на його місце. Взяти хоча б історію з абсолютно незрозумілою відставкою Кабміну. Як виявилося, то була усього лише димова завіса, бо треба було прибрати одного міністра. Вибачте, але то не просто штанга, а звичайнісінька дурість, яка дуже сильно вдарить і по країні, і особисто по президенту. Все схоже на повторення історії із Залужним, яка знову роз’єднує суспільство під час війни.
