Поет №1 радянської України, перекладач із майже 40 мов, міністр освіти, «підручниковий» класик ще за життя, автор і «сонячних кларнетів», і віршів на кшталт «Партія веде», чи міг Павло Тичина подумати, що колись його, так би мовити, матеріальна спадщина стане непотрібною державі, а ще непотрібнішою — місту Київ? У квартиру на вулиці, що нині називається Терещенківська, в самому центрі Києва, він оселився у 1944 році і мешкав тут до самої смерті, тобто до 1967 року. По сьогодні в Літературно–меморіальному музеї–квартирі Павла Тичини збережені й атмосфера, і порядок речей так, як це було за часів поета. Це один з небагатьох музеїв, де інтер’єр не відновлено, а збережено, йдеться у презентації на офіційній інтернет–сторінці музею. І рояль, і кларнет, і картини самого Тичини, і понад 20 тисяч книг, і старенький телевізор, і навіть холодильник... До речі, це чи не єдиний музей країни, принаймні з тих, що оцінені за такою низькою класифікацією (третя категорія), котрий має пристойну сторінку в інтернеті та ще три власні сторінки в соцмережах, який попри всі штучні труднощі не лише виживає, а й «веде активний спосіб життя», застосовує новітні методи екскурсій та залучення відвідувачів.

Про новації музею–квартири та труднощі, причиною яких є юридичний парадокс власності, «УМ» розмовляє з правнучкою Павла Тичини, директором цього музею Тетяною Сосновською. >>