Сто років самотності
Коли після мелодійної увертюри піднялася завіса, публіка видихнула: ох! нарешті. Балет, що сто років тому наробив стільки шуму, а потім зник на десятиліття, тепер на сцені, просто перед тобою! Хоча для сонячного Лос–Анджелеса екзотична історія про те, як прадавні язичницькі племена прощалися із лютою зимою і славили перше весняне сонце, не така вже й дивовижа. У 1987 році чиказька балетна компанія The Joffrey Ballet уперше презентувала «Весну священну»: відомий твір композитора Ігоря Стравінського поставлений відповідно до оригінальної хореографії Вацлава Ніжинського.
Саме Ніжинський, «бог стрибка», а не Стравінський, який жив і працював у Лос–Анджелесі майже 30 років, починаючи із 1940–го, став відправною точкою промо–кампанії, що супроводжувала американську постановку, адже його оригінальна версія вважалася втраченою після невдалої прем’єри у Парижі 1913 року. Тоді публіка культурної столиці світу не сприйняла авангардного балету — засвистала. За містичним збігом, відлуння того удару через 70 років відчули на іншому боці планети: після прем’єрної вистави The Joffrey Ballet наступного ранку Лос–Анджелес похитнувся від землетрусу. Тому вже у ХХІ столітті публіка, що першого лютого прийшла на «Весну священну», поглядом «промацувала» перекриття монументальної будівлі Dorothy Chandler Pavilion і піджартовувала: «Сподіваємося, цього разу обійдеться без землетрусу». >>
