За свою режисерську кар’єру 47–річний виходець з України Вадим Перельман зняв понад 200 рекламних роликів і всього два повнометражні фільми. Але його резонансний дебют у кіно у 2003 році дозволив Перельману називатися багатообіцяючим талановитим режисером Голлівуду: «Дім із піску й туману» (House of Sand and Fog) номінувався на три «Оскари» (найкращий актор — Бен Кінгслі, найкраща актриса другого плану — Шорех Агдашлу та найкраще музичне оформлення — Джеймс Хорнер). Другий його фільм «Життя перед її очима» (The Life Before Her Eyes) також привернув увагу критиків: хоч і не отримав такої високої оцінки як дебют, але запам’ятався гарним сценарієм, цікавою операторською роботою і, звісно ж, головною роллю Уми Турман. Зараз Перельман працює над третім фільмом — «Пісня імен» (The Song of Names), і тут знову зірки — Дастін Хоффман та Ентоні Хопкінс.
Останнім часом режисер зачастив до Києва: минулого року особисто представляв «Життя перед її очима», а цього разу прибув у ролі члена журі ІІ Київського міжнародного кінофестивалю. Подивишся на нього — здається, справжній американець: позитивний, упевнений у собі, готовий відповісти на всі ваші запитання, але більше, ніж треба йому самому, ніколи не скаже. А придивишся ближче і розумієш, що за тією бравурою все ж ховається хлопець із київської комуналки, котру сім’я покинула в 1977 році. Перельман далекий від сентиментів до країни свого народження: коли на відкритті фестивалю ведуча Марися Горобець назвала його українцем, він був, м’яко кажучи, здивований такою характеристикою. Йому значно ближча історія Бабиного Яру, де мало не загинула його бабуся.
З Вадимом ми розмовляли, сидячи просто на сходах Палацу «Україна»: за півтори години мала початися церемонія закриття фестивалю. За спинами кричала в мікрофон ведуча, а роззяви полювали на автографи. Перельман, підкурюючи цигарку, промовив: «Ну її, ту червону доріжку, давай поговоримо». >>
