Як Пекін обходить Вашингтон. Китайська м’яка сила пішла в міжнародний відрив
Днями міністерство закордонних справ Китаю оприлюднило заклик припинити війну в Україні, відновити переговори та досягти повного припинення вогню. >>
Хай усе почнеться з об’єднаного опозиційного сайту
05.06.2010
Якось уже так склалося, що політики в Україні, прийшовши до влади, керуються у своїх діях щодо суспільства, в основному, правом сильного. Відбувається це завдяки кільком обставинам. Так, за своїми ментальними особливостями пересічний українець — не борець. Імовірність застосування агресивних методів відстоювання своїх прав українцем, як це відбувається в низці інших країн, практично нульова.
Почасти цей факт є також причиною, що будь–яка влада в Україні взагалі, і нинішня зокрема не вбачає потреби законодавчо виписувати і належним чином регулювати способи дієвого впливу на себе вельмишановну. За непотрібністю застосування.
Але така «незалежність» влади від народу зрештою починає працювати проти неї самої. За аналогією з технікою, де стабільність системи забезпечується зворотним коригуючим зв’язком. Отже, в умовах відсутності дієвого суспільного впливу на владу започатковується наростання невдоволення нею.
Як наслідок, політичній опозиції не доводиться звитяжно працювати. Достатньо просто очолити суспільний процес невдоволення і чекати наступних виборів.
За таких умов, коли і влада, і опозиція лише імітують діяльність на благо суспільства, українська державна незалежність плавно трансформується, у кращому випадку, у фікцію. Зрештою реальна влада належатиме кому завгодно, тільки не українцям. З усіма наслідками подвійного, а то і потрійного гніту, що відбувався протягом століть в Україні.
Отже, на мою думку, найбільша відповідальність за долю України сьогодні лежить не на чинній владі, а на народно–демократичній, за її власним переконанням, опозиції.
На превеликий жаль, крім позиціонування себе в ніші народно–демократичних сил, опозиціонерів практично більше нічого не об’єднує.
У «найкращих» традиціях представники опозиційних партійних осередків звинувачують один одного в недавній втраті влади. В умовах відсутності загальновизнаного опозиційного лідера кожен із лідерів другого ешелону взявся презентувати себе суспільству так, як у нього це виходить найкраще. Хто збирає нечисельні вуличні акції протесту, хто полірує до блиску свій імідж влучним логічним висловом на телевізійних ток–шоу, хто вдарився в юридичну тяганину, щоб довести свою правоту в якомусь окремо взятому аспекті. Правда, ці публічні вихиляси мало корелюються зі справжніми потребами українця.
А того не розуміють, що своєю бездіяльністю саме зараз вирішують долю української державності.
Ну відсутній справжній, визнаний усіма лідер опозиції. Але ж можна об’єднатись навколо народно–демократичної ідеї, поступившись власними амбіціями.
На часі покаятись один перед одним та перед суспільством за минулі помилки і прорахунки та згуртуватися.
Найкращим доказом на початковому етапі готовності опозиції до діалогу та ефективної співпраці між собою, незважаючи на світоглядні розбіжності, може стати об’єднаний опозиційний інтернет–сайт. Щоб політичним прихильникам не доводилось вишукувати думку опозиціонерів окремо по їхніх політичних сайтах та по розсіяних у ЗМІ та інтернеті статтях та інтерв’ю.
Опозиції сьогодні вкрай необхідно створити школу співпраці із суспільством і самій сісти в ній за парту. Щоб залишитись у вдячній народній пам’яті.
