Цей випадок можна вважати прецедентом. Влада у Луцьку і раніше не дуже шанувала інтереси громади, особливо коли пахло грошима. Незаконне будівництво в місті процвітало, як і скрізь, але до вельми гучних скандалів якось не доходило і конфліктні грані згладжувалися. Нова міська команда на чолі із Богданом Шибою перед виборами теж клялася служити інтересам громади. А ще — боротися із незаконним будівництвом, навести лад у виділенні земельних ділянок. Обіцяли також припинити будівництво за рахунок знищення зелених зон міста і ущільнення вже існуючої забудови. Хоча проектанти запевняли, що будувати доведеться у дворах, бо довкола Луцька практично вся земля продана і місту немає куди розширятися. І хай би лучани знали про ці геть не райдужні перспективи. Але на таке самурайське зізнання не відважився б жоден кандидат на посаду міського голови. Не сказав це уголос і Богдан Шиба, на якого лучани після багаторічного правління у Луцьку одіозного Антона Кривицького покладали великі надії...

Незважаючи на те, що уряд Юлії Тимошенко обіцяв не піднімати ціни на «комуналку», вони таки зростуть. Щомісячне (рекомендовано з 1 травня) підняття вартості «блакитного палива» в газових плитах наших квартир і котлах приватного сектору до кінця року сягне 24—40 відсотків. Також із червня і до грудня на 23—27 відсотка зростуть ціни для «Теплокомуненерго», що, у свою чергу, призведе восени до росту на 15—20 відсотків тарифів на гарячу воду і опалення. Усе це закріплено постановою Кабінету Міністрів від 9 квітня поточного року, якою було затверджено фінансовий план НАК «Нафтогаз України».

Наслідки кризи на продовольчому та енергетичному ринках уже позначилися на вітчизняній економіці. Тим більше що суспільство очікує погіршення економічної ситуації, адже лише протягом березня типовий продуктовий кошик для родини з трьох осіб щотижня дорожчав на десять гривень. Соціологи відзначають, що вперше за багато десятиріч в Україні відродився острах перед голодом. Так, згідно з даними всеукраїнського опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 15% респондентів не виключають, що завтра їхнім родинам доведеться голодувати. Інше опитування КМІС, проведене наприкінці березня, засвідчує, що більшість громадян не вірить в уповільнення росту цін на продукти (77%) та бензин (75%). При цьому 36% опитаних пов’язує кризу з діями уряду, а 26% — безпосередньо з Прем’єром.

Воістину — застав ну того... як його — Богу молитися, то він розбиває чоло. Із черговим витком «Великих українців», здається, сталося щось іще принизливіше, ніж сам старт цілком, здавалося б, позитивного і за ідеєю та первинним наміром навіть націєтворчого проекту. Але будь–який найгеніальніший намір можна спаскудити виконанням. Так кажуть про кухарів — коли інгредієнти найдосконаліші, а страву зіпсували. «Страву» під назвою «Великі українці» зіпсували насамперед неприкритою маніпулятивністю.

11 квітня після майже тримісячної перерви знову вийшов на екрани проект телеканалу «Інтер» — «Великі українці». Цього разу ведучі проекту Савік Шустер і Ганна Гомонай мали оголосити першу десятку «великих». Та розпочалася програма з інтриги: протягом вечора глядачам демонстрували добірку з 90 документальних фільмів про українців, що ввійшли до сотні. За результатами голосування, найбільше «великих» налічувалося серед громадських діячів, політиків і державних лідерів. Зокрема, серед українських політиків–сучасників лідируючу позицію у списку зайняв Віктор Ющенко, — 20–те місце. Юлія Тимошенко отримала 21–ше, соціаліст Володимир Бойко — 50–те, перший президент України Леонід Кравчук — 51–ше, Віктор Янукович — 62–ге, а присутньому у студії лідеру українських комуністів Петрові Симоненку дісталось 79–те місце. Як не дивно, своє місце серед видатних українців отримали Володимир Ленін (23), Леонід Брежнєв (63) і Микита Хрущов (93). «Не думаю, що є сенс всерйоз коментувати склад сотні «великих», — каже «УМ» кореспондент журналу «Телекритика» Отар Довженко. — Сотня відображала б уподобання глядачів, якби на них не впливали під час перших шоу. Зокрема, якби творці проекту не допустили провокації із номінуванням Леніна у «великі».

Мирна Назур приїхала до Львова на запрошення Українського католицького університету. 45–річна Мирна — сирійка, яка мешкає в передмісті Дамаску в районі Суфаньє. Феномен цієї жінки вже більше двадцяти років вивчають науковці Франції, Англії та США. Але «світила» медицини й досі не можуть пояснити, чому на тілі Мирни з’являються рани, ідентичні ранам розіп’ятого Ісуса — на голові, де був терновий вінок, і руках та ногах — куди забивали цвяхи. А ще тіло сирійки виділяє миро. Вчені підрахували, що з іконки у її домі витекло 65 кілограмів пахучої олії.

Віднедавна багатьом працівникам дедалі частіше ставлять новітній український «діагноз» професійної діяльності — так званий «синдром згорання на роботі». Часто трапляється, що навіть на робочому місці без шкідливих умов праці людина поступово відчуває погіршення стану здоров’я. Насамперед такі випадки трапляються на роботах, які пов’язані з високим нервово­емоційним напруженням. Класичним прикладом «професійного згорання» є авіадиспетчери. Але навіть у значно менш стресових умовах людина може поступово «перегорати».

Якщо звернути увагу на зовнішню рекламу в Києві, то легко помітити, що в столиці є безліч клінік «сімейного», «жіночого», «чоловічого», «інтимного», «репродуктивного» здоров’я. Такі медичні заклади, як гриби після дощу, почали рости з середини 90х. Якраз тоді, коли в колишньому СРСР настала епоха сексуального розкріпачення, а в аптеках вперше почали продавати імпортні презервативи — замість сумнозвісного за своєю якістю радянського «гумового виробу № 2». Лікарі зазвичай кажуть, що збудники інфекційних захворювань не женуться за людиною — вона сама їх знаходить. А прискорює цей процес так званий «венеричний» ланцюг. Ідеться про те, що маючи з якоюсь людиною незахищений статевий контакт ви ніби автоматично «вступаєте в контакт» з усіма, з ким вона вже мала інтимні стосунки. Саме таким чином підчепили тяжку і невиліковну у ХІХ столітті хворобу — сифіліс — Оскар Уайльд і Фрідріх Ніцше.

Подарунок, який отримала райбібліотека у місті Бар на Вінниччині, можна вважати королівським. Упродовж півроку заклад культури отримав з Америки чотирнадцять габаритних посилок із літературою, а загальна кількість різноманітних українських видань перевищила півтори тисячі. Виходили у світ ці книги впродовж останнього півстоліття переважно за кордоном, до того ж значна частина їх нині — рідкісні. Потрапили книги на Поділля не для виконання певної допомогової програми, або через широкий добродійний жест однієї з фундацій, а завдяки приватній ініціативі родини Партикевичів, яка мешкає в місті Палатін поблизу Чикаго.

Темою українських «гастарбайтерів» зацікавився чеський режисер Ярослав Брабец. Він знімає новий телевізійний фільм із робочою назвою «До Ческа» («На чехи»). Як повідомляє прес–служба громадського Чеського телебачення, головним героєм є не надто заможний українець Володимир (актор Андрій Безщасний) із Закарпатської області, який заробляє собі на життя дрібною торгівлею та контрабандою. Він закоханий у молоду розлучену жінку на ім’я Альона (Валерія Белясова), яка працює в Празі і регулярно надсилає гроші своїй мамі для дванадцятирічного сина Сергія. Альона — самостійна та смілива жінка — розуміє, що Володя невдаха та лінюх не може забезпечити їй життєву стабільність. Формальності, пов’язані з постійним місцем проживання у Чехії, — тим більше.