Згідно з офіційною статистикою, за останні п’ятнадцять років в Україні зроблено понад 10 мільйонів абортів. Неофіційні ж дані значно страшніші — більш як 30 мільйонів ненароджених життів через штучно перервані вагітності. Цей показник перевищує кількість українців, які загинули у Другій світовій війні та під час Голодомору.

В Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» з 13 по 15 червня пройде кобзарський фестиваль із майстер­класами, виставками, презентаціями, концертами і, звісно ж, стародавніми танцями з живою музикою.

Шостий щорічний всеукраїнський фестиваль мистецтв «Мазепа­фест» у Полтаві, який тривав з 5 по 8 червня, знову відбувся без будьякої підтримки міської влади. Більше того, з огляду на загострення стосунків між мерією та «батьком»засновником і директором фесту, народним депутатом­«нашоукраїнцем» Миколою Кульчинським, цього року вперше загальноміське Свято полтавської галушки міськвиконком призначив саме на ту суботню годину, коли стартувала основна частина програми «Мазепа­фесту» на Співочому полі.

Чи розмови про «невмирущість українських традицій» варто сприймати серйозно? Відповіді не отримаємо, поки не спробуємо попрактикувати їх і перевірити на живучість у реальності. Скуштувавши української страви, зрозуміємо, чи вона смакує. Додавши власний голос до звучання стародавньої пісні, відчуємо струмінь теплоти і спокою, спільності з громадою. Розповівши дитині казку чи розписавши з нею писанку, збагнемо, наскільки міцно пов’язані покоління. І якою великою є відповідальність батьків за духовний і творчий розвиток малят.

Пригадую, як наприкінці грудня минулого року депутати Верховної Ради з відчуттям гордості за себе прийняли Державний бюджет та розійшлися святкувати Новий рік. З телевізійних екранів лунала палка промова Юлії Тимошенко про намір її уряду підвищити пенсії усім громадянам України. Проте жодного слова не було сказано про іншу частину соціально–незахищеного населення — інвалідів із дитинства та дітей–інвалідів. Їхні статки теж зросли, але не набагато — рівно настільки, наскільки виріс прожитковий мінімум.

Незвичний концерт «Відкрилося життя», що відбувся в Київському будинку офіцерів — доказ громаді, що «особи з обмеженими можливостями» можуть співати на професійній сцені. У концерті взяли участь обдаровані незрячі виконавці з різних регіонів України: зі Львова приїхали Мар’ян Вовк, Назар Матківський, Юлія Сухова і Світлана Пашкіна, із Сімферополя — Степан Гончаренко і Зера Кераджиєва, Адам Гайчиня — із Дніпропетровська, Наталя Слюсарчук — із Вінниці, Марія Човбан — із Мукачевого, Василь Сукач — із Турійська, а Київ представляв Юрій Кащенко.

«Чому?.. Чому?.. Чому?!! Скільки таких «чому?» зринає в голові закрученими знаками питання...

Чому моє життя таке складне? Чому я обділена теплом, любов’ю? Щоб відповісти на ці запитання, треба озирнутися назад.

Ніжні спогади дитинства виринають в пам’яті з доброю казкою, яку читала мама, теплим її поцілунком, лагідним дотиком руки, розлукою з нею...

Уявіть, що вам показують електронний телефонний довідник, електронну таблицю множення, електричну лопату і саморухомий візок, а також діючу модель міні–гідростанції, мініатюрні моделі яхти, автомобіля, каруселі... І кажуть, що всі ці дива виготовлені дитячими руками. Відвідувачам виставки–фестивалю «Обдаровані діти України» у Київському будинку вчителя пощастило побачити ці дива на власні очі.

У Словаччині є одна романтична культурна традиція — освячувати нові книжки і навіть компакт–диски. Якщо видавництво презентує роман про кохання, його поливають (освячують) шампанським, якщо про війну — посипають гільзами, і так, відповідно до теми, знаходиться «свята вода». Книги української дослідниці Голодомору Валентини Борисенко «Свіча пам’яті», її аспірантки Олесі Стасюк «Деформація культури в роки Голодомору» та збірник матеріалів міжнародної наукової конференції до 75–х роковин Голодомору в Україні (Пряшів, 23 листопада 2007 року) в посольстві України в Словацькій Республіці освячували зерном. Символ більш ніж промовистий.

Нещодавно парафіяни православної церкви у райцентрі Балта, що на Одещині, стали свідками того, що безпосередньо в будівлі храму ночують ченці УПЦ московського патріархату. А від «церковників» із подивом почули, що «ніде поки що відрядженим ченцям жити — от і ночують там, де церковне начальство поселило». Проте, як повідомив «УМ» Сергій Мартинюк, отаман Балтського міського осередку Українського козацтва, невдовзі під монастир переобладнають будівлю місцевого військового шпиталю. «Тоді й поселяться в кімнатах, що стануть келіями, не лише перших десятеро прибулих, а й ще близько 70 російських ченців, яких готуються відрядити на Одещину з Курської губернії», — стверджує пан Мартинюк.