Приватний будинок Романа Баб’ячка, що в селі Солонка поблизу Львова, споруджений так, щоб він максимально обходився електрикою — для обслуговування помешкання в місяць потрібно 300-400 кВт електроенергії.

Нові виклики — нова структура. Держслужбу у справах ветеранів і учасників війни було створено у вересні. Коло її функцій дуже широке, і саме ця служба видає документ про отримання бійцем статусу учасника бойових дій (УБД). Близько 60 тисяч військовослужбовців і бійців добровольчих батальйонів є і вже побували на фронті, а скільки ще тилових співробітників та просто ласих до пільг громадян претендують на цей статус, що відкриває дорогу до пільг!

Пам’ятаєте, з чого Росія починала загарбницьку війну проти України? Правильно, ближче до зими погрожувала, а потім і перекривала газ, який ми були змушені купувати винятково у «старшого брата». Потім — ультимативна зміна фінансових вимог на невигідні для України, шантаж, розбій, зіштовхування любами мешканців східних і західних територій. У невеличкому котеджному поселенні на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району відбувається сьогодні щось подібне.

Нещодавно Богдан Кравчук із Луцька успішно здав свою першу в житті сесію. Після іспитів викладачі неодноразово відзначали, що за його знання ставлять йому тверде «добре», і їм приємно зауважити, що оцінка не «натягнута», а цілком заслужена.

Днями на українські екрани вийшов довгоочікуваний фільм Олеся Саніна «Поводир». Відгуків, емоційних, схвальних, про нього було чимало. Доля українських кобзарів, яких називали співцями українського духу і носіями історичної пам’яті, не лишила байдужим практично нікого.

«Мобілки» заховані, навушники зняті. Двоє дівчат-семикласниць заходилися біля прядки — неслухняна пухната вовна все вислизає з невправних пальчиків, треба добре постаратися, щоб хоч півсантиметра чогось схожого на нитку витворити. Ще троє порядкують біля чесала — дерев’яної конструкції з металевими шпичаками для чесання вовни. Хлопці скупчилися біля бабусі Ганни, яка показує, як із дрібненького бісеру сплести барвисту силянку.

У Миколаєві сім’я, в якій у квітні цього року одночасно народилися четверо малюків, змушена тулитися в єдиній кімнатці малогабаритної квартирки розміром у 11 квадратних метрів. Проте влада міста не поспішає допомагати родині. Бабуся багатодітної сім’ї навіть зважилася звернутися з проханням про допомогу безпосередньо до Президента України. Але поки що у відповідь приходять лише стандартні відписки...

«Хіба це держава — Україна?! Це якийсь незрозумілий конгломерат»... «Казахстан ніколи не був державою! Вона штучно створена Назарбаєвим»... «Білорусь може бути губернією в рамках Російської Федерації». Ці дикунські висловлювання російського президента Володимира Путіна відомі нині усьому світу.

На «круглому столі» в Музеї книги літературознавець і дитяча письменниця Валентина Вздульська розповіла про міжнародний досвід видань для дітей про війну, ознайомила з особливостями сприйняття книги в різних вікових категоріях. «Розповісти про війну три-п’ятирічним складніше, ніж восьмирічним, — зазначила вона.

«Книга не може чогось навчити чи передати чийсь досвід. Але може допомогти знайти відповідні слова, щоб описати те, що відбувається з тобою. Неусвідомлена, непроговорена травма стримує розвиток дитини. А письменник у творчий спосіб робить ці пережиті події зрозумілими. Тоді з’являються сили рухатися далі, — каже доцент кафедри практичної психології та психотерапії Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова Наталя Худякова.