«Сонячна» історія

Любов до історії — від дідуся

Любов до історії своєї держави Богданові прищепив дідусь. На Волині заслужений лікар України, лауреат Державної премії у галузі науки і техніки 1983 року Василь Остапович Кравчук добре відомий не тільки як медичне світило, а й як палкий патріот. Він пережив Голодомор, пам’ятав політичні репресії 30-х, у Другій світовій пройшов із боями від Вісли до Берліна, за що нагороджений шістьма орденами і медалями. У 90-х активно підтримував національно-демократичний рух. Певне, саме розповіді дідуся про козацькі походи, звитягу січових стрільців і вояків УПА і збудили у серці його онука мрію стати істориком. Незважаючи на те, що Богдан народився з діагнозом «легка форма синдрому Дауна».

Ще кілька місяців тому ніхто не вірив, що він буде студентом, хоча мама Євгенія Миколаївна не заперечувала, аби Богдан склав тести ЗНО. Вона морально підтримувала сина, який ретельно готувався до іспитів. І сталося майже диво: Богдан своїм результатом перевершив навіть найсміливіші сподівання, отримав з історії України 147 балів при 124-х прохідних у виш. Із української мови та літератури йому зарахували 129,5 бала. А от із всесвітньої історії — лише 115, бо через погане самопочуття хлопець раніше вийшов з аудиторії, не виконавши всі завдання. У підсумку з балами за шкільний атестат набрав 470 балів. Не надто багато, і все ж… Як інвалід ІІ групи Богдан міг розраховувати на пільги, тому почав готувати документи для вступу на історичний факультет Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Коли хлопець пройшов медичний огляд, з’ясувалося, що на шляху до його мрії стала, на перший погляд, непереборна перепона. Бо для психіатрів досі був чинний наказ Міністерства охорони здоров’я СРСР і Міністерства вищої, середньої і спеціалізованої освіти СРСР №464 від 26 травня 1976 року, де вказано, що діти з глибокими порушеннями інтелекту не можуть навчатися у виші, хоча в цьому документі жодним словом не сказано про легкі порушення інтелекту і синдром Дауна — саме про діагноз Богдана. Якщо мама з розумінням сприйняла цю звістку, то син не міг збагнути, чому перед ним зачиняють двері в університет, адже, як і всі ровесники, пройшов ЗНО й отримав позитивні результати. Змучена переживаннями, лучанка звернулася до журналістів за порадою: як допомогти йому, адже закон усім гарантує рівні можливості для здобуття освіти.

«Я йому кажу: відпочинь. А він знову бере книжку з історії»

Разом із журналістами мама Богдана знову звернулася до психіатрів. Вони здивовано розпитували, де Богдан зможе працювати, якщо стане істориком. Хоча насправді в архівній, музейній та бібліотечній справах фахівці з таким діагнозом успішно справляються зі складними завданнями. Бажання самого Богдана опанувати науку було таким сильним, що це зрештою вплинуло на медиків, і вони, переглянувши всі наявні документи, знайшли вихід із безпрецедентної ситуації. У Постанові Кабінету Міністрів від 8 грудня 2006 року №1686 «Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів» йдеться: «Інвалідам з ураженням опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи навчальні заклади всіх типів (крім закладів, що надають професійну освіту відповідно до пункту «Професійна реабілітація») можуть надавати такі освітні послуги: колективна форма навчання, інтегроване та інклюзивне навчання, індивідуальна та дистанційна форми навчання». Саме це, врешті решт, і дало підставу лікарям написати у медичній довідці Богдана Кравчука, що він може студіювати науку індивідуально або дистанційно.

Але попереду наполегливого юнака чекало ще одне випробовування — іспит із всесвітньої історії. Бо 115 балів, які отримав на ЗНО, було замало, щоб стати студентом. І він засів за підручники. Завдання нелегке, адже абітурієнт мусить знати всі світові події — від древньої минувшини до сьогодення. «Ну що ти з ним зробиш! Син увесь день вчить всесвітню, а потім запитує мене, чи можна відпочити. Так, кажу, звісно. І що ви думаєте? Він знову бере книжку про історію України і так відпочиває!» — поділилася враженнями про ту підготовку Євгенія Миколаївна.

Друзі розмістили в соцмережі статтю про хлопця і закликали всіх небайдужих молитися, щоб він набрав на іспиті не менше 124 балів. На заклик відгукнулися сотні людей. Чи то підтримка знайомих і незнайомих доброзичливців була такою сильною, чи прагнення самого Богдана, але в результаті комп’ютер виставив хлопцеві 160 із 200 балів.

Але за крок до здійснення мрії з’ясувалося, що і це ще не все. На історичному факультеті СНУ цього року було лише одне місце для трьох пільговиків, які могли навчатися заочно за державним замовленням. Серед них Богдан мав найменшу кількість балів, а це означало, що його шанси на навчання найнижчі. Допомогти незвичайному абітурієнту взявся ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Ігор Коцан, який звернувся до міністра освіти і науки України Сергія Квіта з проханням збільшити ліцензований обсяг держзамовлення для навчання Богдана Кравчука, «зважаючи на винятковість ситуації, що склалась, а також враховуючи її значний громадський резонанс».

У Міністерстві освіти і науки уважно вивчили справу і, не порушуючи законодавства, врахували це прохання при розподілі додаткових місць різним вишам. «Нині, реформуючи систему освіти, не можна відкладати нагальні проблеми на потім. Маємо дивовижний випадок: уперше в Україні й у сучасній Європі — у Луцьку в університет вступила дитина із синдромом Дауна. Це дуже цікавий приклад, і ми можемо пишатися, що наша система дозволила цьому вступникові пройти всі випробування і стати студентом», — наголосив пізніше Сергій Квіт під час відеоконференції напередодні початку нового навчального року.

«Ми просто інші»

Своїм прикладом Богдан Кравчук показав дітям із синдромом Дауна, що вони насправді мають гарні шанси на повноцінне самостійне життя: навчатися, здобувати освіту і робити професійну кар’єру. Адже через цей діагноз вагітним досі радять робити аборт, породіллі часто відмовляються від «сонячних» малюків. А батьки, які виховують таких діток, передусім дбають, щоб були нагодовані та мали побутові зручності, а не про інтелектуальний розвиток і адаптацію у суспільстві.

До речі, навіть у Європі, де ставлення до інвалідів та людей із синдромом Дауна набагато толерантніше, такі випадки поодинокі. Але вони надихають. Сорокарічний іспанець Пабло Пінеда поки що єдиний європеєць із синдромом Дауна, який навчався у звичайній школі зі здоровими дітьми. Він отримав вищу освіту в університеті, має диплом викладача, бакалавра мистецтв і диплом спеціаліста в галузі педагогічної психології. У 2009 році — на кінофестивалі в Сан-Себастьяні він отримав «Срібну мушлю» за кращу чоловічу роль у фільмі «Я також». Фільм розповідає про взаємне кохання викладача із синдромом Дауна і звичайної дівчини. «Ми не хворі. Ми просто інші. Будьмо чесними: людям із синдромом Дауна навчання дається втричі важче, ніж звичайним. За майбутнє треба боротися. Я знаю, що у багатьох батьків є «сонячні» діти. Їм потрібен хтось, хто скаже: «Твоя дитина здібна!», — сказав тоді він.

Найщасливішим моментом свого життя Пабло Пінеда, до речі, вважає вручення диплома вишу й премії за добре навчання. Це відбувалося під овації присутніх і було своєрідним визнанням ровесників, бо люди старшого віку ставилися до нього з розумінням, вони бачили його впертість у навчанні. А на запитання, що ще взявся б вивчати, Пабло відповів: «Історію!».  

А для Богдана тепер починається новий складний період — він прагне навчатися так, щоб не підвести всіх, хто вірив і підтримував його. Освоювати нові предмети йому буде втричі важче, ніж його ровесникам. Але наш «сонячний» студент має велике бажання вчитися, тож навіть на хвильку не сумніваюся: все у нього буде добре!