Відразу два фестивалі пройдуть з 14 по 16 липня в Україні: у Запоріжжі — дванадцяті рок-поп змагання для невідомих гуртів — «Перлини сезону», а в Дубно — п'ятнадцятий (з часу заснування) рок-фестиваль «Тарас Бульба». Ці два фестивалі мають схожу концепцію: вони відбирають україномовні гурти, частково фінансуються з бюджету, мають атмосферу змагання та призи для переможців, які ті, втім, не отримують. Але жоден із них не має великого резонансу серед молоді чи меломанів. Однак навіть виступати перед кількома тисячами глядачів — дуже хороша нагода заявити про своє існування для молодої групи з якихось Нью-Васюків: наприклад, позитиви участі у «Перлинах», як, зрештою, у будь-якому фестивалі — це не тільки публіка, яка побачить виступ, а й аудиторія лунатиків — вони можуть переглянути деякі виступи у записі на всеукраїнському каналі. Наприклад, сьогодні трансляцію з Запоріжжя можна буде побачити на Першому національному з 00:15 до 01:00.

Три місяці тому в Тараса Чубая народилася донька — Меланія Тарасівна. Ви ніколи не уявите, поки не побачите, як змінився Тарас Григорович із народженням блакитноокої принцеси! Він усміхається, дивлячись на неї, навіть коли дівчинка спить, помічає, що вона випхала з рота пустушку і дбайливо полоще її у кип'яченій воді. Для Меланки він поки що люблячий батько. А для когось — символ цілого покоління: зовсім не алкоголіків, він «буде пити не п'яніти від дешевого вина», як пожартував колись про безсмертний хіт «Вона» письменник Віктор Неборак, але точно — романтиків українського бароко від «Коли до губ твоїх лишається півподиху».
«Плач Єремії» — ім'я, яке звучало і ще «дозвучує» зараз. Вставляєш, було, у вуха нові записи і знаєш: точно — якісна музика, завжди — геніальні тексти і потенційні хіти. От тільки нема останнім часом що у вуха вставити. Друга частина альбому «Світло і сповідь» на вірші батька Грицька Чубая, яку давно обіцяно і так і не видано, готова. Чекає менеджерів і спонсорів. А що Тарас менеджерам не довіряє, все робить сам, а часу зараз у нього небагато... Чекаємо, словом. От уже ці мені галичани: якби хто взяв під білі руки та повів яку програму на телевізії вести, чи грошей побільше заплатив або спонсорів знайшов, тоді б усе у нас точно вийшло...
Усе-таки в єдності сила — порозповзалися «ВВ», «Мертвий півень», «Брати Гадюкіни», ну і, очевидно, «Плач Єремії» по світах і сайд-проектах. Можливо, переситилися чи не витримали конкуренції; постаріли, нема анархізму в очах, а звучали ж колись! Тарас говорить, що все ще попереду, добудує студію, суспільство українізується; як у класика: «Говорити, мовчати і говорити знову».

Нові експонати для колекціонерів естетичних вражень та творів сучасного мистецтва пропонує приватна галерея «Колекція», яка відкрилася у Києві тиждень тому. Відвідувачів тут обіцяють не «вантажити» творчими пошуками митців — виставлятимуть майстрів тільки безсумнівних і найкращих.

Спочатку прийнято говорити про статистику, але підраховуючи наприкінці кількість відвідувачів та колективів, які побували минулими вихідними на Співочому полі у Києві, точної цифри не назве ніхто. Можливостей відпочити, послухати, подивитися, покуштувати, поліпити, потанцювати і багато чого ще зробити було стільки, що люд роззосередився, мігруючи у часі (з 15-ї до 22-ї) та просторі (між десятьма фестивальними об'єктами). Парадоксально, що народних строїв цього року було менше, ніж торік, а загальна атмосфера була не такою піднесеною. Сьогодні фестиваль утвердився, має дуже позитивне реноме та багато прихильників, утім цьогорічна «Країна мрій» не вирізнялася чимось вражаючим.

Після червневого нашестя гастролерів та вуличних святкових солянок прийшла пора фестивалів. Прикметно, що вони в Україні все більше фолькові — про кілька з таких.

У музикантів Східної Європи теж є своя країна мрій — «Сігет»: найкрутіший опен-ейр-фестваль, який проводиться вже 14 років на острові Обудай, посеред Дунаю, між Будою і Пештом. Минулого року кількість гостей «Сігету» сягнула 400 тисяч, а прибутки — близько 8 мільйонів. Вхід на музичний острів чи поселення на ньому платне: на один день — 24 євро, тижневий абонемент з можливістю жити в наметі — 120 євро. «Нас все так же звинувачують у дорожнечі, — розказав засновник та ідеолог «Сігету» Карой Герендаі в інтерв'ю офіційному сайту фестивалю, — але якщо запитати європейця, чи багато це — 120 євро за тиждень літнього відпочинку, в який ще й входить така кількість різноманітних програм, то відповідь буде: нi, не багато. Але коли хтось бачить, що сотні людей можуть собі дозволити те ж саме, то йому починає здаватися, що ця сума сильно б'є по гаманцю».

Люблю купувати речі в супермаркеті: щось помацаєш, десь почитаєш, немає продавців із поганим настроєм, зате часто — консультанти і великий вибір. На гуртовнях краще — дешевше. А якщо йдеться про книжковий гурт — задоволення подвійне. Паростки «культурного» бізнесу з національним акцентом «УМ» знайшла у Львові — це ТзОВ «Книжкові джерела».

Микола Потоцький у шоломі, спираючись обома руками на меч, стояв навколішки перед образом Богородиці в іменній капличці Домініканського собору у Львові. Було по десятій. На стінки високого кованого підсвічника скапував віск. Шурхіт суконь. Перешіптування. Амінь — встає. «А-ах!» — зойкають. Відвідувачі нічної екскурсії Львівського музею історії релігії не побачили його: пізно, темно, прохолодно, містична музика, трохи моторошно від щойно зустрітих Мавки, святої Теодозії та інших реінкарнацій.

Ще одна новинка у львівській кузні музичних кадрів. «Як? Ти не чула про Василя Васильціва?» — запитували тусовщики Західної України. — «Тут справжній фурор на його концертах!». «Розшукую відео та МР3 «гуру» в інтернеті, скиньте посилання», — благали користувачі «живого журналу». Закликали українських пошановувачів трешу нарешті шикуватися стрункими лавами. Присвячували ВВ (любовна абревіатура без жодного натяку) години своїх розмов та обмінів враженнями. Невтаємничених просвiтили: «Після другої пісні починаєш отримувати задоволення, а під кінець концерту тримаєшся руками за голову, намацуючи уламки мозку. В цьому, як на мене, і полягає феномен Василя Васильціва», — написав користувач ЖЖ та поціновувач творчості «митця» Отар Довженко.

Одразу два чудових альбоми для яппі, тусовки, гламуру, поціновувачів якісного саунду, інфікованих меломанією та тих, хто спостерігає за розвитком вітчизняного співочого продукту, презентували у період музичного авітамінозу. Інтелектуальний поп від «Естетiк Ед'юкейшн» та реггі-хоп з елементами соул від «Бумбокса» стануть ласим шматком свіжатини для плейєрів у період відпусток та розпеченого асфальту. Ці дві платівки колективів, які безапеляційно зараховуються до «надії укрсучмузу», безумовно, потраплять не тільки в українські вуха. Ще коли «естетичні» презентували свій перший Face Reading, в долоні заплескали росіяни, а після вибухового дебюту «Бумбокса» річної давнини їхні матеріали починалися фразами на зразок: «Украина всё чаще привлекает внимание общественности». Плюс саундтреки до російських фільмів — ціла купа у «ЕЕ» і «Хоттабыч» у «Бумбокса».