Одразу два чудових альбоми для яппі, тусовки, гламуру, поціновувачів якісного саунду, інфікованих меломанією та тих, хто спостерігає за розвитком вітчизняного співочого продукту, презентували у період музичного авітамінозу. Інтелектуальний поп від «Естетiк Ед'юкейшн» та реггі-хоп з елементами соул від «Бумбокса» стануть ласим шматком свіжатини для плейєрів у період відпусток та розпеченого асфальту. Ці дві платівки колективів, які безапеляційно зараховуються до «надії укрсучмузу», безумовно, потраплять не тільки в українські вуха. Ще коли «естетичні» презентували свій перший Face Reading, в долоні заплескали росіяни, а після вибухового дебюту «Бумбокса» річної давнини їхні матеріали починалися фразами на зразок: «Украина всё чаще привлекает внимание общественности». Плюс саундтреки до російських фільмів — ціла купа у «ЕЕ» і «Хоттабыч» у «Бумбокса».
Останні три з одинадцяти пісень другого альбому «Family Бiзнес» «бумбокси» співають російською, хоча якийсь період анонсували, що наступна платівка буде повністю англомовною. Втім на соковитий, дзвінкий чоловічий вокал, якого так бракувало нашій сцені, це не впливає, а трек «Вахтёрам» своєю емоційною лаконічністю взагалі — по голові з-за рогу мішком: «Я понемногу — с ума. Ты не сама. А эти ночи в Крыму теперь кому? Я если встречу — потом — передам ему». Тему міжстатевих стосунків (у більшості випадків із нещасливим фіналом), розпочату «Бумбоксом» ще у «Меломанії», музиканти (а точніше вокаліст та автор текстів Андрій Хливнюк) переносять у новий альбом, подвоївши її. Хто вчора супер-пупер жартував про бобік і товариша майора, тепер перетворився на лицаря печального образу і проговорює, а чи співає, що «злапала-сцапала». Але тут — той випадок, коли це не «сльози-соплі», а емоційно, іронічно, а головне по-справжньому, по-житейському: забула в «хрущовці» Муракамі, «я ДіВіДі не вимикаю і за новостямі нє слєжу», «де розміняють вночі нам у.є.?» тощо. В останній пісні з банальною назвою Happy End — чи не першому українському, сказати б масовому, блюзі з чоловічим вокалом — використали піаніно. У багатьох треках зустрічається сесійний бас, загалом же склад незмінний: крім вокаліста, у «Бумбоксі» грають колишні музиканти «Тартака» — гітарист Андрій «Муха» Самойло та, за однією з версій, найкращий скетч-майстер країни — Валентин «Валік» Матіюк. М-да, багато б ми втратили, якби у Положинського не був такий характер!
Альбом Live at ring гурту Esthetic Education — похідна від Face Reading, удосконалена версія: ті інгредієнти, які вже разом збирали у 2004-му, — і так уже смачні та гармонiчнi — пошаткували досконаліше, додали спецій та залили соусом. Смакує! До наступного альбому практики назбирається більше, тоді і скажемо: от — фірмова страва від шефа. Тієї ж думки дотримуються і самі «естетичні», стверджуючи під час презентації попередніх платівок, що власний стиль сформують через кілька років.
Цей «колаж настроїв і естетик» записували ще у лютому на концерті в одному з колишніх київських клубів, а зводили на Wolf Studios у Лондоні.
І хоча платівка — лайф, який на живих записах українських виконавців досі був зовсім не «гуд», загалом грають підтягнуто і спрацьовано. Картину, здавалось би, студійного альбому порушують ну просто не логічні істеричні голосіння на бек-граунді після закінчення кожної пісні. Учасники групи, звичайно, шарман, але дерти на собі коси в екстазі після прослуховування, наприклад, звернення до Буша чи Communist Manifesto якось не випадає — на те вiн й інтелектуальний, хоч і поп! Окрім нових пісень, до платівки також увійшли композиції з максi-синглу Leave Us Alone/Machine та попереднього альбому в нових аранжуваннях. Особливо збільшилися клавішні партії Дмитра Шурова, які він виконує все з тією ж легкістю, а у вокаліста Луї Франка значно покращилася російська у пісні на вірші Данiїла Хармса «Журавлі і кораблі». Сказано: київська група.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
