Коли музикант записує пісню для вболівальників, він вбиває багато зайців. Композиція дуже легко може стати хітовою: адреналіну, який ми викидаємо за 90 хвилин на трибунах, вистачає, щоб полюбити не тільки якусь драйвову пісеньку з простим приспівом, а й кидатися на шию будь-кому, щоб наші забили. Згадати хоча б «Чайф» і їхній мегахіт «Аргентина—Ямайка — 5:0», на який зняли відео ще у 1999-му (альбом «Шекогали») і який повторювали як мантру навіть не футбольні вболівальники. Що вже говорити про армії футбольних фанатів, для яких вдало підібрана музикантом кричалка автоматично зараховує його до рангу «своїх»: продажі альбомів ростуть, а до записаних інтерв'ю додаються ще й вузькоспеціалізовані спортивні видання. А як якийсь футболіст мимохіть згадає, який саме футбольний гімн допоміг йому забити останнє пенальті!..
З виходом української збірної до «мундіалю» музиканти — подекуди активні прихильники футболу — засіли на студіях лабати футбольні гімни. «УМ» вирішила класифікувати їх у хронологічній послідовності.

Після оголошення результатів «Євробачення» в Афінах ми згадували старий анекдот: «Приїжджає культурна делегацiя з СРСР до США. Концерт, виступають «Веселые ребята». Відіграли — де-не-де похлопування. Потім — Людмила Зикіна. Те ж саме. Вийшов ансамбль народної піснi з далекого азійського аулу, закінчили — шквал овацій! В американців питають: «Чому?». «Та, — кажуть, — у нас цих груп і співачок — бери не хочу, аж не цікаво. А от коли вистрибнула мавпа, та ще й на лопаті почала грати! Клас!».

Сьогодні о 22.00 біля екранів телевізорів засяде, за попередніми підрахунками, близько 100 мільйонів меломанів, які й визначать переможця 51-го міжнародного музичного конкурсу «Євробачення». Наша година «Ч» настане о 23.16. Українка Тіна Кароль, яка, за підсумками позавчорашнього відбіркового «заспіву», впевнено пройшла у фінал разом із представниками Росії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Литви, Фінляндії, Ірландії, Швеції, Туреччини і Вірменії, у вирішальному концерті виступить вісімнадцятою. Після двох серйозних конкурентів — «орків» iз Фінляндії та Анни Віссі з Греції.

Цьогоріч динозаври українського року «ВВ» святкують свою 20 річницю. Вирішили повернутися «до джерел» і записати альбом під назвою «Були деньки», куди мають увійти перші, невидані, композиції. Про «деньки» та як усе було, згадує найстарший учасник «ВВ», і бас-гітарист гурту «Борщ» за сумісництвом, Сашко Піпа. Він — єдиний хедлайнер двох днів фестивалю «Рок Січ» — із «Воплями», і з «Борщем». Піпа — той безпрецедентний в українській музиці бас-гітарист, iз яким журналісти роблять інтерв'ю навіть частіше, ніж із вокалістами гуртів. Бо він — чудовий у своїй оригінальності і простоті — може розповісти про котячі роди чи якусь тисячу першу життєву історію, в які потрапляв. Він живе в стилі панк. Розсуває рамки формату: українською мовою в текстах наприкінці восьмидесятих, з кліпом «Весна» в середині дев'яностих чи музикою «Борщу» зараз.

Раніше «свою» виставку — «Книжковий сад» — держава проводила напередодні дня Києва в Українському домі. Минулоріч змінили місце на міжнародний виставковий центр (саме тому, що він відповідає міжнародним стандартам), але — говорять старожили книжкової галузі — суть та ж сама: мінімум резонансу та результату при чималих бюджетних коштах.

Ідея продавати тільки українські книги у приміщенні кнайп-клубу «Купідон», створюючи тим самим щось на зразок кав'ярні-читальні, виникла у його господаря Федора Баландіна одночасно з чутками про закриття українських книгарень на Хрещатику.

Уже традиційно напередодні «Євробачення» «УМ» розповідає про цьогорічних учасників конкурсу. Сьогодні — про деяких цікавих виконавців.

«Це найочікуваніша платівка українського виконавця у нашій практиці», — запевнив на презентації Show me your love генеральний директор рекордингової компанії «Лавіна м'юзік» Едуард Клім. Сама Тіна «своє диво» бачила вперше, всю презентацію розглядаючи його та представників, мабуть, всіх можливих ЗМІ: «Я навіть не встигаю усвідомлювати, що відбувається», — сказала вона.

Безперечно найкраще українське дитяче видавництво, на книгах якого вже виросли цiлi покоління українських дітлахів і заразом їхніх батьків, усьоме презентувало оригінали ілюстрацій до своїх книг. «Той, хто придумав і створив «А-БА-БУ...» — Іван Малкович говорить, що «малятам від 2 до 102 треба презентувати не тільки що читати, а й що розглядати». Його доповнює Андрій Курков: «Насправді обличчя дитячої книжки — це ілюстрації. Тут письменник відіграє не таку важливу роль, тому що навіть гарний текст можна вбити поганим малюнком до нього, так, що ніхто не згадає про це видання». Пiдтримує Куркова Олег Скрипка, який «на кожну нову книгу цього видавництва чекає з нетерпінням». І музикант, і письменник на виставку приходять із дітьми. Габріелла-Таїсія та Тео Куркови своєю улюбленою книгою називають «Снігову королеву» і з задоволенням розглядають картини-ілюстрації. «От ми з Тео читаємо, — говорить Курков, — але він не любить поки що сам, а тільки слухає мене. А Габріелла читає багато...»

Будувати країну своїх мрій продовжує громадський діяч Олег Скрипка. Поки до 7—9 липня, коли відбудеться третій фольклорний фестиваль «Країна мрій», яким він завідує, залишається чимало деньків, а фестивальний сезон уже відкрито, Олег спільно з Мінкультом провели фест іншого спрямування, але з тим же національним ухилом. Цього разу відроджували вітчизняну рок-музику, яка, відомо, «не в кайданах, та все ж не на волі». 20 років тому на розвиток теперішніх гуру — ВВ — вплинув саме перший рок-фестиваль Київського рок-клубу, одним з учасників якого вони були (саме з цього виступу літописці гурту ведуть свої записи). Час дати такий же поштовх молодим, тому тепер, запевняють організатори, після повноцінного сорокахвилинного виступу для кожного з приблизно 40 маловідомих гуртів-учасників, вітчизняний рок-рух просто не матиме права не розвиватися на якісно новому рівні.