Протягом п'яти років один із найбільших виробників металопродукції — комбінат «Запоріжсталь» — вклав у природоохоронні заходи 735 мільйонів гривень. Сьогодні викиди цього підприємства — найнижчі в галузі. Ще більше покращити екологію виробництва вдасться за допомогою обладнання німецької компанії Kuttner — воно дозволяє інтегрувати у виробництво технологію вдування пиловугільного палива у доменні печі. А це значить, що підприємство зможе повністю відмовитися від використання у виробництві природного газу. І, що не менш важливо, практично зведе до нуля шкоду від діяльності комбінату для довкілля, бо відмова від газу значно зменшить викиди вуглекислого газу в повітря.

...Зізнаюся чесно — такого клубу, як у Марковичах, не доводилося бачити навіть у найглухіших поліських селах. Ще довоєнне приміщення з облупленою дранкою і смітником у кущах на задвірках, в одній кімнаті якого і розташовано «культурний центр», в другій половині — «кооператива», тобто крамничка. Влада теж не дуже відірвалася від народу: сільська рада скромно обжилася ще в польській хаті, яку в різні способи осучаснювали, щоб не завалилася дощенту. Гріюся біля натопленої старої груби, як колись, у дитинстві, і розумію, що нічого надійнішого людство все-таки не придумало. Бо грубка ця буде теплою завжди, навіть якщо хтось надумає перекрити газовий краник чи шандарахнути космічними цінами на блакитне паливо. Споглядаючи на цю сільську убогість, навіть важко повірити, що в якомусь кілометрі звідси із колишніх сільських надр ось уже шість років качають у загальнодержавну трубу блакитне золото. «Сидіти» на своєму газовому родовищі й так жити — це принаймні соромно. Але не тим, хто так живе, а тим, хто зробив заручниками цих людей і скинув їх з усіляких рахунків...

Хоча за підступністю і катастрофічними наслідками гірські зсуви значно поступаються землетрусам, проте вони набагато частіше дошкуляють людям малими порціями зла. У планетарному масштабі на їхньому руйнівному рахунку — тисячі стертих з лиця землі будинків, сотні кілометрів комунікацій і безліч безвинних жертв. Так було. Відтепер, завдяки винаходу прикарпатських науковців, стане можливим прогнозувати довгострокову поведінку невидимих сил, що «у скелі сидять», і звести до мінімуму наслідки спалахів їхньої активності. Як це вдалося зробити, розповідає ректор Івано-Франківського національного університету нафти і газу, доктор технічних наук Євстахій Крижанівський.

Цьогорічний листопад і справді нетрадиційний — ні тобі снігу, ні морозцю, як, скажімо, минулого року. Температура подекуди сягає 15 градусів тепла, і про можливі хуртовини думати зовсім не хочеться. А на календарі натомість — «офіційна» зима. За вікном же — доволі комфортна осінь. Більше того, за словами начальника відділу прогнозів Гідрометцентру Людмили Савченко, теперішня теплінь протримається до 5—10 грудня.

Знаєте, де в Україні найхолодніше місце? На Луганщині. Тут була зафіксована найнижча температура за весь час метеорологічних спостережень на наших теренах -42оС. І найгарячіше теж на «крайньому сході» держави: +42о. Різниця - 84 градуси. Чим не Сибір?

Місто Вилкове, розміщене фактично біля кордону з Румунією, — це останнє поселення на Дунаї перед місцем, де річкова вода змішується з морською. Туристів приваблює ця водна країна з багатьма острівцями, зліпленими з намулу та сміття, з вузькими каналами-вулицями, які тут називають єриками, з перекинутими через них горбатими дерев'яними містками, з маленькими очеретяними хатками, з розлогими вербами, які ростуть просто у воді, з унікальним виноградом, вино з якого можна пити тільки «не відходячи від бочки», та найсолодшою на півдні України полуницею. Як розповідає завідуюча інформаційно-туристичним центром Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ) Акуліна Федоренко, тільки в дельті Дунаю в Україні можна побачити суцільні стогектарні зарості білого латаття і поспостерігати за тим, як рибалять рожеві та кучеряві пелікани. Туристи не знають про всі ті проблеми, що їх мусять долати місцеві жителі для збереження «очеретяного раю». Гості їдуть — проблеми залишаються...

Урочище Бузький Гард на Миколаївщині (в районі Південноукраїнська) затопили всупереч забороні Мінекології та активним протестам громадськості, що тривали впродовж 20 (!) років. Під водою залишилися повільно вмирати рідкісні види рослин, записані до Червоної книги. Зникли з лиця землі фантастичні краєвиди, козацькі могили, останні в Україні та Європі гранітні пороги - мальовнича частина ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», створеного у 1994 році.

До берега прикуті два човни, з яких просто на пісок звисли рибальські сіті. Між чорним мотуззям поблискують спини вже мертвої риби. Поруч безпорадно вовтузяться напрочуд живучі раки. Хвости багатьох із них ще міцно тримають ікру, але шанс зберегти свою майбутню малечу в них стрімко тане, мов вранішня роса на прибережній траві. Операція «Нерест», затіяна державними інспекторами разом із користувачами Червонооскільського водосховища, що на Харкiвщинi, вперто вимагає гостросюжетної родзинки. Без цієї візуальної дрібниці картина життя на штучному «морі» здалася б надто буденною.

Чиновники Запорізької області переконують, що роблять усе від них залежне, щоб пташиний грип не потрапив на територію області, проте в обласному центрі чомусь вимирають голуби.

Останнім часом у людей, нажаханих грізним наступом високопатогенного пташиного грипу, все частіше з'являється бажання «повбивати отих клятих качок», які принесли до Криму болячку з Азії. У деяких областях України вже розпочався «контрольний відстріл» диких птахів для того, аби виявити H5N1 на території нашої країни. А президія Верховної Ради Криму дозволила знищувати мартинів на морському узбережжі, щоб зупинити поширення пташиного грипу... Орнітологи тільки за голову хапаються, коли чують про такі рішення, і річ тут не лише в безмежній любові науковців до всього живого. Адже огульне знищення птахів не тільки не вирішить проблеми, а навпаки, збільшить її масштаби, стверджують активісти Українського товариства охорони птахів. І для того щоб узяти проби у птахів, зовсім не обов'язково їх убивати, цілком достатньо зловити гусака, набрати трохи крові й відпустити на волю. Дзьобатий нічим перед нами не завинив...