Російські кінематографісти прийняли запрошення Одеського кінофестивалю і приїхали зі своїми новими фільмами на берег Чорного моря. Михаїл Сігал у програмі «гала-прем’єри» представив картину «Кіно про Алексєєва». Ангеліна Ніконова привезла «Велкам хоум». Анна Мелікян — «Зірку».

Вручено головну критичну премію країни — імені Олександра Білецького. Лавреатами стали наш спеціальний кореспондент Костянтин Родик (як зазначено в дипломі, «за шестирічний цикл статей сторінки «Книжка року» в газеті «Україна молода») та львівський критик Тарас Пастух, номінований сайтом «ЛітАкцент».

Книга Ґреґора Далласа «Примарний мир. 1945. Незавершена війна» (К.: Темпора, 2012) — опис і аналіз ідей, дійових осіб, подій 70-річної давнини, які мають безпосереднє продовження у сьогоднішньому світі. Саме 1945-го мапа Європи переформатовувалася під новостворювані національні міфи. А міфи завжди буяють на порубіжжі миру та війни.

Цього можна було чекати. Якщо вже в програму Одеського кінофестивалю «Шлях до свободи» внесли документальний фільм «Я — femen» режисера зі Швейцарії Алена Марго, то слід було чекати появи роздягнутих активісток і Євгена Довлатова, відомого одеситам як «мужик у стрінгах».

Українських військових підтримують не тільки грошима, продуктами харчування, медикаментами, а концертами і літературними зустрічами. «УМ» розпитала в культурних діячів про їхню діяльність у військових частинах та на передовій.

У п’ятницю на березі Чорного моря стартував п’ятий Одеський міжнародний кінофестиваль у місцевому театрі музичної комедії. Цього разу організатори зекономили на пишностях і гламурі. По символічній червоній доріжці на церемонії відкриття пройшлися зірки українського шоу-бізнесу, політики, актори. Світових метрів не було.

Історія справді нічому не вчить. Кожне покоління на витку свого існування мусить повторити численні помилки предків, по кілька разів наступити на давно розставлені граблі, на власному досвіді випробувати стусани споконвічних проблем, щоб нарешті зробити правильні висновки. Про це я думаю, коли читаю збірку статей В’ячеслава Чорновола.

У рамках проекту «Місця. Лауреати Премії Малевича» за ініціативи Польського Інституту в Києві у Національному художньому музеї проходила паралельна освітня програма. На одну із зустрічей були запрошені польські фахівці з освітніх проектів Лешек Карчевський і Мая Павліковська з Музею мистецтв у Лодзі).

Диво-дивне: ці дві книжки вже п’ятий рік на ринку, а враження, ніби ніхто з розумних голів у телевізорі їх не читав — досі лунають безпорадно-примітивні коментарі щодо сучасної політики Росії. Досі наш публічний інформаційний простір переповнений сором’язливо-приблизними визначеннями кремлівського режиму.

Навіть для багатьох мистецтвознавців ім’я художника Анатолія Сумара мало про що говорить. Він прожив 73 роки, помер у 2006 році. Жодна з його робіт не зберігається у музеї, та й у приватних колекціонерів також. Сумар принципово відмовлявся продавати свої творіння.