Книжкові санкції проти Росії:

30.07.2014
Гуманітарний віце-прем’єр Олександр Сич оприлюднив плани уряду суттєво обмежити імпорт російських книжок. Вичерпний коментар — нарешті. Нарешті уряд узявся за свої прямі обов’язки: по-перше, захистити внутрішній ринок від багаторічної торговельної агресії сусідньої держави; по-друге, припинити інвестувати економіку РФ (щороку в Україні продають їхніх книжок на понад 300 мільйонів доларів); по-третє, не лише очікувати західних секторальних санкцій супроти Росії, а й уводити свої. Ефективність такої санкції зумовлена тим, що український книжковий ринок є для російського бізнесу другим за значенням після Москви.

 

Подібне урядове рішення готувалося вісім років, тому службою тодішнього гуманітарного віце-прем’єра В. Кириленка — постанова Кабміну вже була на виході, але до влади прийшли пропутінські керівники і все перекреслили. Тоді, до речі, квотування російського книжкового імпорту містило певні економічні ризики: вітчизняний видавець не був готовий заповнити всі тематичні ніші книжкового попиту. Нині порожніх полиць у книгарнях — чим лякали тодішні супротивники санкцій — вже не передбачається. Аби пересвідчитися, варто поглянути на асортимент успішних книгарень «Є», що на понад 90% складаються з української продукції.

Але водночас ми бачимо й асортимент інших книжкових мереж, більшість iз котрих перебуває у власності росіян: тут усе навпаки — море московської продукції і трохи українських видань на задвірках торговельних площ. Ця очевидно штучна пропорція — зухвала провокація нашого конкурента, нічим поки не обмежена. О.Сич говорив про потребу ліцензування російського імпорту. Ліцензування — це відповідність іноземного товару вітчизняним стандартам якості та нормам реалізації. Норми реалізації російської книжки в Україні треба негайно змінювати: можна адміністративною забороною віддавати їм понад 20% книжкових полиць, але краще — введенням податку на продаж російської книжки, що саме собою знизить її частку у пропозиції.

Вивільнені торговельні площі (на котрі російські власники книжкових мереж не пускають українського видавця) стануть неабияким стимулом для вітчизняного книговиробника, й тим самим до держбюджету надходитиме набагато більше коштів від нашого книжкового бізнесу, ніж будь-коли досі.

Складніше з ліцензуванням власне книжок — вони всі різні і звести їх до спільного знаменника важко, якщо взагалі можливо. Нині російські книжки обліковуються на митниці не за тематичними рубриками й навіть не за кількістю примірників, а за тоннами. Утім, в цьому дивному, як на інтелектуальну продукцію, параметрі немає нічого аж так жахливого. Навпаки, квотувати зручніше саме тонни, бо вплинути на тематичний репертуар книжкового імпорту практично неможливо.

За два дні, що минули після прес-конференції, де оголошено про майбутні санкції супроти російського книжкового імпорту, в iнтернеті з’явилося чимало істеричних коментарів про нібито антигуманну суть цього наміру: мовляв, це варварський напад на якісну російську літературу. Так може реагувати лише той, хто ніколи не ходить до книгарень. Так, у Росії видають чимало якісної літератури, але в українських крамницях ви тих книжок не побачите — завозиться масова популярна книжка, розрахована на середній або й нижній сеґмент читачів. Українських аналогів подібного читва уже досить, тож від зменшення російської пропозиції постраждають хіба мавпи, що не здатні навчитися читати державною мовою.

До всього, не варто забувати, що саме цей російський літературний маскульт і сформував світогляд того народу, що на понад 80 відсотків складається з прихильників кремлівської агресії. Чи нам потрібно й далі вирощувати власних путінообразних читачів?

Книжки цілком можна — і треба — зараховувати до імпортних товарів подвійного призначення. Вони можуть правити і за інструмент розваги, і водночас використовуватися як засіб інформаційного терору. Книжковий аналітик В.Теремко слушно зазначає: «Утілені в книгах смисли репрезентують характеристики доби, людської екзистенції — ідеї, проблеми, стиль думання, оцінні формули» (Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії. — К.: Академвидав, 2012). Як проросійський стиль думання, нав’язаний, зокрема, темтешніми книжками, звів нанівець двадцять років незалежності — ми усвідомили лише зараз. І нарешті вирішуємо адекватно захиститися від шкідливої інфекції.