Атмосфера столичного арт-кластера «Видубичі» задає атмосферу провокативності. А міжнародний фестиваль сучасної культури «ГогольФест» кожною своєю подією тільки підкріплює такі передчуття. Українські культурні заклади здебільшого працюють у класичному репертуарному режимі.

Національна телекомпанія України у двосторонній домовленості з Європейською мовною спілкою прийняла рішення відмовитися від участі у пісенному конкурсі «Євробачення-2015».

25 років тому в Чернівцях відбулася перша «Червона Рута» — фестиваль, який у наступне десятиліття відкрив нині найвідоміших, найяскравіших українських співаків. Українських — не за географічним принципом, а по духу. Адже фестиваль дав «друге життя» ініціативі, започаткованій Володимиром Івасюком: творити виразно українську музику на світовому рівні, у річищі популярних на той час мистецьких новинок.

Наприкінці травня 2015 року Центр літературної освіти планує реалізувати проект поетки Ірини Вікирчак та провести у Вінниці І Міжнародний літературний фестиваль Intermezzo. Захід буде присвячено постаті видатного українського письменника Михайла Коцюбинського, який 150 років тому народився у славному місті Вінниця в сім’ї дрібного урядовця.

Днями літературний простір «Гогольфесту» був переповнений відвідувачами, хоча це вже друга презентація книги «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву». Перша відбулася на початку вересня у рамках Форуму видавців у Львові.

З Юрієм Рястом я познайомилася ще на початку 2000-х на засіданні літературного об’єднання «Радосинь», які веде при Спілці письменників Дмитро Чередниченко. Чомусь одразу вирізнила його серед інших, й одразу запали в душу його рядки: «Впізнаю тоді трави в обличчя, та не згадую вже імена».

У «Щербенко Арт Центрі» з четверга експонується проект Зінаїди Ліхачової «Чорне намисто». Він складається із двох частин — великі дерев’яні намистини чорного кольору, нанизані в разок і розкладені на піщаній поверхні, і відео нареченої в білій сукні, що одягає на себе разки чорного намиста, яке транслюється на кілька шарів марлевого екрану, від чого зображення дрижить, плавиться і розшаровується.

Так і хочеться сказати: а Влад Троїцький попереджав. Ще на початку мультидисциплінарного фестивалю сучасної культури, який проходив на забутому Богом і людьми столичному заводі у промзоні на Видубичах з 11 по 21 вересня, батько «Гогольфесту» зазначав, що не мине і десяти днів, як кожен із відвідувачів подивиться на світ широко відкритими очима, зрозуміє, що меж немає, і буде готовий на кардинальні зміни у своєму житті.

Останній роман чеської письменниці Катержини Тучкової «Житковські богині», перекладений Анною Величко і виданий навесні «Коморою», міг би стати в Україні не менш популярним і титулованим, ніж у Чехії. Українського читача, безперечно, захопив би і закручений детективний сюжет, і історії богинь — жінок із незвичайними здібностями, які зверталися до Бога, щоби допомогти іншим, і які стали героїнями грубих справ нацистських і комуністичних служб безпеки.