Кадри (не)бойового досвіду. Визначили переможців Docudays UA — 2026
Минулого тижня оголосив переможців 23-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. >>
Для одного весільного вінка з гусячого пір’я 3-4 гуски клали голови. На фото наречена з відеоінсталіції у рамках проекту«Чорне намисто».
У «Щербенко Арт Центрі» з четверга експонується проект Зінаїди Ліхачової «Чорне намисто». Він складається із двох частин — великі дерев’яні намистини чорного кольору, нанизані в разок і розкладені на піщаній поверхні, і відео нареченої в білій сукні, що одягає на себе разки чорного намиста, яке транслюється на кілька шарів марлевого екрану, від чого зображення дрижить, плавиться і розшаровується. Виходить така fata morgana з глибокою музикою Алли Загайкевич і виразним голосом Сусанни Карпенко.
«Для Art Vilnіus’14, де вперше був представлений проект «Чорне намисто», я робила більш мистецьку версію, нагромаджувала чорні елементи, намисто підвішували до стелі, — каже Зінаїда. — В Україні, мені здається, готові сприймати якісь полегшені концепти, тому я видозмінила проект і зробила його на межі мистецтва і моди».
Для мене «Чорне намисто» — ідеальний формальний проект: мінімалістичний, візуально-бездоганний, чорно-білий, на межі моди і мистецтва. Попри те, що офіційне відкриття вирішили не робити, у день, коли художниця проводила екскурсії для преси, в кімнатці, де можна випити чаю, лежали шоколадні цукерки овальної форми і гірка чорного винограду — ідея чорного намиста множилася у різних матеріалах і предметах: і в подарунках-сувенірах — чорна намистина на шкіряному шнурку, і в футболках — намальована тушшю чорна намистина біля коміра, де зазвичай висить намисто, і в листівках із фрагментами проекту.
Як кожен художник, Ліхачова шукає візуальні символи часу, і в її інтерпретації чорне намисто (насправді в українській традиції ніколи не було намиста чорного кольору) — це жіноча прикраса в часи скорботи і трауру — в наші часи. Розплутуючи клубок символів, виникає наступна логіка: жінка — це Україна, і чорне намисто — її сьогоднішній аксесуар. Мені чорні великі намистини більше нагадують чотки, перебираючи які, ми щоразу згадуємо кожен історичний вузол, подію, ситуацію, кожна намистина складається з крові, землі, попелу, бруду під нігтями хлібороба, що запеклися в тугу кульку. Або ті грудочки гною, які ми, мов невтомні жуки-скарабеї, котимо століттями на цій землі зі сходу на захід. Утім і перша, і друга алюзія далекі від національної міфології, а Зінаїда Ліхачова послідовно працює з етнічними міфами, практиками, символами.
ДО РЕЧІ
Великий білий вінок нареченої в відеоінсталяції, як коробочка в коробочці, має свою історію. За словами художниці, в селі Великий Ключів на Івано-Франківщині весільні вінки плели з гусячого пір’я, а щоб квіти з пір’я виходили круглими і красивими, його брали тільки з грудинки гуски, відтак для одного вінка 3-4 гуски клали голови. Єдина майстриня, яка вміла плести автентичні весільні вінки з пір’я, — була Параска Кушляк, і коли Зінаїда Ліхачова вже зібралася їхати у Великий Ключів переймати вміння, майстриня померла. Тоді Ольга Троян, солістка гурту «ДримбаДаДзига», вивчивши єдиний варіант такого вінка Параски Кушляк у музеї Івана Гончара, зробила аналогічний — для проекту «Чорне намисто».
Увага до одягу, елементів національного костюму, аксесуарів — це данина дизайнерській іпостасі Зінаїди Ліхачової, кілька сезонів поспіль вона показувала сезонні колекції на Ukrainian Fashion Week, зараз каже, що принти на футболках та сукнях цілком можуть слугувати за дизайнерське висловлювання. Невдовзі в рамках українського тижня моди Зінаїда представить колекцію до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка — портрети жінок Кобзаря, запринтовані на сукнях.
Виставка триває до 11 жовтня.
Минулого тижня оголосив переможців 23-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. >>
Стів МакКарі — легенда сучасної американської фотографії. >>
У Києві, в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, до серпня проходить виставка «Григорій Гавриленко. >>
Вже не перший рік в Україні діє канадсько-українська програма «Збережи мову і культуру своєї бабусі» — потужний мотиватор у відродженні української пісенної та мовної спадщини. >>
Унаслідок аварії на теплотрасі в Києві стався неприємний інцидент: було затоплено будинок видавництва "Смолоскип" на вулиці Межигірській, 21 – гаряча вода заливала приміщення близько шести годин, перш ніж подачу теплоносія вдалося зупинити. >>
Про те, чому «Майстер і Маргарита» не є великим романом — і чому це не лише літературне питання >>