У «Щербенко Арт Центрі» з четверга експонується проект Зінаїди Ліхачової «Чорне намисто». Він складається із двох частин — великі дерев’яні намистини чорного кольору, нанизані в разок і розкладені на піщаній поверхні, і відео нареченої в білій сукні, що одягає на себе разки чорного намиста, яке транслюється на кілька шарів марлевого екрану, від чого зображення дрижить, плавиться і розшаровується.
Так і хочеться сказати: а Влад Троїцький попереджав. Ще на початку мультидисциплінарного фестивалю сучасної культури, який проходив на забутому Богом і людьми столичному заводі у промзоні на Видубичах з 11 по 21 вересня, батько «Гогольфесту» зазначав, що не мине і десяти днів, як кожен із відвідувачів подивиться на світ широко відкритими очима, зрозуміє, що меж немає, і буде готовий на кардинальні зміни у своєму житті.
Останній роман чеської письменниці Катержини Тучкової «Житковські богині», перекладений Анною Величко і виданий навесні «Коморою», міг би стати в Україні не менш популярним і титулованим, ніж у Чехії. Українського читача, безперечно, захопив би і закручений детективний сюжет, і історії богинь — жінок із незвичайними здібностями, які зверталися до Бога, щоби допомогти іншим, і які стали героїнями грубих справ нацистських і комуністичних служб безпеки.
Напівміфічний Шумер — країна біженців із зони всесвітнього Потопу. Різномовнокультурні втікачі з усіх усюдів об’єдналися були в одну державу, але все скінчилося кепсько: нездатність чути Іншого завершилася падінням Вавилонської вежі. Місцина, де все те коїлося, зветься Месопотамія.
Вона наносить крейдяний ґрунт, розмішаний на тваринному клеї з додаванням лляної олії, на спеціально підготовлену дошку... Під рухом її пензля сміливе бачення сьогодення вітається з технікою левкасу, до якої свого часу вдавалися Андрій Рубльов і Феофан Грек.
Вона наносить крейдяний ґрунт, розмішаний на тваринному клеї з додаванням лляної олії, на спеціально підготовлену дошку... Під рухом її пензля сміливе бачення сьогодення вітається з технікою левкасу, до якої свого часу вдавалися Андрій Рубльов і Феофан Грек.
Спокійне тепле море, величезний заміський пляж, гарячий пісок — ця ідилічна картина досить звична для станції «Лиманська» — двадцятої зупинки на шляху електропоїзда «Одеса — Білгород-Дністровський». Минулого тижня пейзаж почав набувати урбаністичних рис — там один за одним з’явилися металеві паркани, ятки, кілька наметів та фестивальна сцена і зазвучала незвична для цього берега, звиклого до дискотечного біту, музика.
