Сьогодні в містечку Сааріселка стартує «лижний сезон». Завзяті лижники заздалегідь планують поїздку до цього мальовничого містечка на півночі Фінляндії, щоб на «власні ноги» пересвідчитися в надійності снігових трас. «Ми не можемо покладатися на милість Божу і залежати від примх погоди, — каже Марку Онаварен, директор з туризму регіону Інарі — Сааріселка.
Те, що подорожі роблять людей щасливими, — факт незаперечний. Однак і для такого щастя кожному потрібно своє. Комусь — неодмінно п’ятизірковий готель у режимі «все включено» та шикарний шопінг за його межами.
Каппадокія... Ця назва є в переліку майже всіх туристичних агентств Туреччини, однозначно інтригують і рекламні фото та відео. І всетаки їдуть туди не всі. Поперше, недешево, подруге — досить далеко від усіх курортних зон, а не всі готові відірватися на два дні від комфортного готелю на березі моря з «олінклюзивом» та ще й годин як мінімум 12 провести в дорозі. І всетаки, відпочиваючи в Туреччині і не побувавши там, ви втратите дуже багато, бо не побачите одне з найунікальніших місць нашої планети, що входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
«Тільки не призначайте побачення на набережній — можете загубитись. У Гельсiнкі всюди вода», — каже Мікко Коістінен, наш провідник. Після екскурсії фінською столицею маємо кілька вільних годин перед мандрівкою до Лапландії. А також — багато простору, бо здається, що у місті, крім нас, немає нікого. Лише поодинокі зустрічні — спортсмени–бігуни або ті, хто вигулює домашніх улюбленців. Перші сутінки м’яко лягають на бруківку, останній сонячний відблиск ковзає покрівлями будівель і відбивається від води. Вечір у Гельсiнкі бузкового кольору: небо, ліхтарі, світло з вікон будинків позначені цим відтінком. Навіть тиша пофарбована синім. Можливо, тому що тут справді всюди вода... Крики чайок — замість компаса — вказують орієнтир. А ще — передзвін трамвая. Адже центр у Гельсiнкі — поняття відносне. Місто охоплюють дві кільцеві дороги. «А до третьої кільцевої вже лосі забредають», — кажуть фіни. Тож домовилися так: куди трамвай доїжджає — там і центр. І хоча лосі тут почуваються «своїми», а на півночі країни повними господарями себе вважають олені, символом Фінляндії є ведмідь. Така собі «родзинка демократії».
Уже кілька років поспіль власник і креативний директор харківського рекламного агентства Arriba Макс Бурцев обирає для відпустки стресові подорожі за кордоном. Він місяць прожив безхатченком у Шотландії, об’їздив не одну країну автостопом, а днями повернувся зі США, де єдиним засобом пересування у нього був велосипед. Екстремальний туризм бізнесмен називає порятунком від життєвого застою і надійним способом перезавантажити свій мозок і тіло.
Із точки зору звичайних українців, Греція ще донедавна справляла враження раю на Землі. Особливо для тих, хто не полінувався і дослідив відоме твердження про те, що «в Греції є все». Мінімальна зарплатня в майже вісімсот євро, соціальне забезпечення, а надто — п’ятнадцять «получок» на рік (окрім дванадцяти заробітних плат греки отримували ще три додаткові оклади — на Різдво, Пасху та літній відпочинок, причому не лише працюючі, а й пенсіонери...) І вся ця розкіш — у країні, яка завжди була бідною на корисні копалини й родючі землі, три чверті території якої — гори... Сьогодні, коли через фінансову кризу Греція балансує на межі банкрутства, а безробіття наближається до 30 відсотків, самим грекам ті благословенні часи здаються прекрасним минулим, яке навряд чи повернеться знову... Затягнувши паски і згадавши про практику опалення помешкання дровами — навіть у деяких домівках столиці! — тут усе ж таки намагаються шукати перспективу розвитку. Серед явних та прихованих резервів Греції був і залишається відпочинок на морі і туризм (яка ще країна може похвалитися тринадцятьма тисячами історичних пам’яток i настільки довжелезною береговою лінією?). Поряд із розкрученими Афінами, Халкідіками чи Родосом сьогодні тут пропонують туристам відкрити для себе не такі відомі, але не менш цікаві місця. Як Евбея, другий після Криту за величиною острів Греції.
На тбіліському ринку жінка продає цукерки, і ми відзначаємо: «рошенівські». «Так, цукерки у нас переважно українські, — підтверджує продавчиня і відразу цікавиться, — а ви з України?». Виявляється, вона кілька років жила в Дніпропетровську. Місто подобалося, та довелося повернутися до Грузії.
«Тобі, Луцилію, найдостойніший із мужів, звісно, відомі Помпеї — багатолюдне, квітуче місто в Кампанії, що лежить на березі чудової затоки, відділене від відкритого моря з одного боку Суррентським і Стабійським, а з другого — Геркуланумським узбережжям. І от недавно ми дізналися, що місто це зруйновано землетрусом, і сталося це взимку, всупереч запевненням наших предків, що взимку землетрусів не буває...
Треба знайти спосіб утішити вражених людей і позбавити їх безмежного страху. Якщо сам світ похитнувся, якщо з–під ніг тікає все, що було в ньому надійного, де шукати опори?»
Так писав давньоримський філософ Сенека у своїх «Філософських питаннях» про землетрус, який 5 лютого 62 року неабияк перелякав мешканців кількох населених пунктів на родючих землях біля підніжжя Везувію. Найбільших руйнувань зазнали Помпеї — велике портове місто з населенням близько 20 тисяч осіб, де вирувала торгівля, процвітали науки та мистецтва. Життя, що кипіло в цьому квітучому куточку Кампанії, приваблювало до Помпей купців і любителів розваг з усіх куточків неозорої Римської імперії.
До Помпей і тепер стікаються людські юрби з усього світу — тепер уже на екскурсію. Сідаємо в Неаполі на електричку «Чіркум везувіана» та виходимо на зупинці «Помпеї скаві». Сьогодні Помпеї — це й невелике містечко, типове для півдня Італії, і велика археологічна територія на його околиці. Щось на кшталт музею під відкритим небом. Його унікальність полягає в тому, що вулканічний попіл від виверження 79 року «законсервував» побут давніх римлян саме в такому вигляді, як це було в ті прадавні часи. Тож, відвідуючи Помпеї та археологічний музей Неаполя (а саме там зараз перебуває більшість артефактів, знайдених у загиблому місті), ти ніби переносишся в іншу епоху за допомогою машини часу.
Україна чотирма своїми областями межує на заході з європейськими державами, і останніми роками за допомогою громадських організацій та Євросоюзу втілює проекти, які працюють ефективніше за проекти МЗС. Подібні програми уже створювалися між нашою країною, з одного боку, і Польщею, Угорщиною, Словаччиною — з іншого. Нова із них — «Долаючи кордони: розвиток гірського туризму», організована Чернівецькою ГО «Бізнес–центр» у співпраці з Гуманітарною фундацією Clopot (Румунія), Чернівецьким громадсько–екологічним об’єднанням «Буквиця» за фінансової підтримці Євросоюзу. Проект має на меті поліпшити економіку країн–учасниць, стимулювати появу нових турфірм, привабити гостей до Буковинського краю — регіону, що колись історично об’єднував частини України та Румунії, де дотепер тече річка Сірет. Така транскордонна програма, як і їй подібні, готується, перевіряється службами Євросоюзу і випробовується дуже ретельно. Наразі їй присвоїли спеціальний код (МІS ЕТС 786), від моменту подачі заявки до початку роботи минуло три роки, проте результат вартий затрачених зусиль.
У 1838—1839 роках на острові Мальорка, у мальовничому селищі Вальдемосса, за 19 км на північ від міста Пальма, звили любовне гніздечко польський композитор Фредерік Шопен і французька письменниця Жорж Санд. Під впливом чарівності цих місць Шопен написав деякі зі своїх найкращих романтичних творів. Відтоді Вальдемосса, розташована на схилах гір поруч із Картезіанським монастирем та королівським замком Санчо І, залишається пунктом призначення художників, музикантів та інших представників артистичної богеми. А Мальорка загалом — одним з улюблених місць відпочинку світової еліти. Починаючи з середини ХХ століття, острів облюбували й голлівудські знаменитості. Той факт, що на острові мешкає багато зірок шоу–бізнесу, приваблює сюди додаткові натовпи молоді.
Майорка (іспанська назва) чи Мальорка (каталанська) — найбільший острів Балеарського архіпелагу, розташованого в Середземному морі на південь від континентальної Іспанії. Він відрізняється від двох інших відомих островів — Ібіци, що відома передусім як головна європейська літня дискотека, та Менорки, яка має менш розвинену туристичну інфраструктуру. Тепер Мальорка цілком доступна і для українських відпочивальників середнього достатку.
