Напевно, важко знайти бувалого мандрівника, якого туристська стежка хоч раз не приводила до печерних міст та скельних монастирів гірського Криму. Водночас існування аналогічних пам’яток середньовіччя на скелястих берегах Дністра та його приток може стати відкриттям для багатьох туристів.

На межі Івано–Франківщини й Тернопілля друга за величиною річка України врізається в товщу осадових порід Подільської височини, даючи початок однойменному каньйону. Вона стрімко несе свої води між кам’яними каньйоноподібними берегами заввишки до 200 м, утворюючи численні закрути–меандри. Такі важкодоступні, відлюдні місця були ідеальними для виникнення невеликих печерних монастирів та скитів, де любили усамітнюватися ченці. Залишки цих споруд сьогодні можна бачити на всій протяжності Дністровського каньйону — на Тернопіллі, у Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій областях, а також у сусідній Молдові. Щоб познайомитися з деякими з них — вирушаємо в подорож.

Так сталося, що східні терени сусідньої Польщі відвідує менше туристів, ніж західні. Утім бідніші воєводства із цим не змирилися і завдяки креативним ідеям щороку досягають кращих результатів відвідуваності справді багатих на історію та ренесансну архітектуру міст по лівий берег Вісли. Окрім історичних оповідань та майже «законсервованих» у середньовіччі історичних центрів старих міст на мандрівників тут чекають iще й розваги та затишні ресторанчики. Додайте до цього містичні легенди про нечисту силу, які вам неодмінно розкажуть ледь не в кожному містечку чи селищі, — й рецепт туристичного успіху Східної Польщі стає зрозумілим. Такі легенди непогано поповнюють місцеві бюджети, насамперед Люблінського воєводства. До того ж протягом року, а не лише на католицький Хелловін, який прихильники святкували цього тижня. Саме з поїздки до цього регіону, організованої Польською туристичною організацією, нещодавно повернувся журналіст «УМ».

Це тільки здається, що туди так далеко, як... до Африки. Насправді Туніс — то лише три з половиною години літаком від Києва. Випалений сонцем, жовтаво–коричневий ґрунт, помережаний «зграйками» маслинових і фінікових плантацій... З вікна літака таке недбальство природних фарб спершу сприймаєш за саркастичний жарт небесного Художника. Й відразу ж угамовуєш думки: це ж Африка! Тим паче Творець не полінувався прикрасити цей пастельний клаптик землі смарагдовою смужкою моря.

Чотири подорожі — до чотирьох світових океанів — здійснив за шість років засновник руху «табуретників», режисер–мандрівник Леонід Кантер. На березі кожного з них команда, з якою подорожував Леонід, залишала символічну табуретку й український прапор. Для цього молодим людям довелося долати 40 країн фактично без грошей. Під час однієї з подорожей — до Тихого океану — в команді Леоніда були і його дружина та маленька донечка Магдалена. До речі, друга донька Патагонія була зачата і народилася саме в цій подорожі.

Чотири подорожі — до чотирьох світових океанів — здійснив за шість років засновник руху «табуретників», режисер–мандрівник Леонід Кантер. На березі кожного з них команда, з якою подорожував Леонід, залишала символічну табуретку й український прапор. Для цього молодим людям довелося долати 40 країн фактично без грошей. Під час однієї з подорожей — до Тихого океану — в команді Леоніда були і його дружина та маленька донечка Магдалена. До речі, друга донька Патагонія була зачата і народилася саме в цій подорожі.

Італія була моєю мрією. Знавці переконували, що треба обирати одне або два міста, їхати і насолоджуватися красою природи, мистецтва, атмосферою, кухнею зрештою. Туроператор пропонував будь–які варіанти. Я вибрала маршрут, що за вісім днів знайомив із дванадцятьма містами і містечками «італійського чобітка» — і не пошкодувала.

Прийде час, і наша молода держава стане такою ж бажаною для закордонних гостей, як Греція, Єгипет, Італія, Іспанія, екзотичні куточки світу. Для мене ж таким куточком, із незвичайною природою і давньою історією, є Кінбурнська коса.

Пляж Кінбурна входить у десятку найкращих в Україні. А я б сказав, що він — найкращий. А скільки цікавої роботи на Кінбурнській косі для археологів, ентомологів, інших представників вченого світу!

Назва Свєнтокшиського воєводства мало про що скаже пересічному українцеві. Донедавна навіть поляки їздили до цього регіону лише помилуватися на королівський Сандомир, відвідати найбільший ярмарок країни у Кєльце, здійснити паломництво до монастиря з рештками Святого Хреста чи полікуватися водами на якомусь iз курортів.

Коли йдеться про Індiю, у нашiй уявi постають тисячолiття, якi промайнули над цiєю древньою країною Пiвденної Азiї. І це дiйсно так: iсторiя Індiї сягає таких глибин давноминулих епох, що її можна порiвняти хiба що з Вавилоном, Ассирiєю чи сивим Єгиптом. Індiя мала багато столиць, серед них — Агра, Калькутта i лише в 1911 році волею британської колонiальної адмiнiстрацiї столицею стало мiсто Делi.

Сьогоднi це велетенський мегаполiс площею понад 1500 кв. км, де мешкає понад 17 млн. людей. І як це не дивно, але Делi — одна з наймолодших столиць у свiтi.

Як у столиці України Києво–Печерська лавра є водночас центром паломництва православних християн та однією з найголовніших цікавинок для іноземних туристів, так під час подорожі до Барселони або на курорти Коста–Брава чи Коста–Дорада неможливо оминути увагою бенедиктинський монастир Монсеррат. Адже це не лише духовний символ і твердиня Каталонії та принада для католицьких прочан з усього світу — краса гір, де розташований монастир, надовго западає в душу навіть найзатятішим атеїстам. Намилувавшись краєвидами, вони теж долучаються до черги прочан, аби поклонитися Богоматері Монсерратській. Каталонці ласкаво називають її Моренетою — Смаглявкою. Адже статуя Мадонни із младенцем цілковито чорна. І, як переконані місцеві — всесильна.