Хто переміг у політичній кризі, яка тривала довгих 55 днів і 55 ночей? Ніхто. Тому що з суботи на неділю (а Президент, до речі, дотримав свого слова, коли сказав, що назве дату дострокових виборів до кінця тижня) сторони поставили не крапку, а лише двокрапку в цьому аж надто складнопідрядному реченні. Упродовж цієї весни втомилися всі: і Президент — витримувати нове для себе амплуа ведучого, і коаліція — впиратися й тримати на майданах свої охочі до грошей легіони. До речі, хтось казав, що кожен день перебування цих легіонів у Києві коштував «Регіонам» мільйон доларiв.

Усвідомлюючи всю повноту відповідальності за суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію в державі, гарантуючи недопущення ескалації політичної кризи, прагнучи її негайного розв'язання винятково мирним шляхом на основі діалогу провідних політичних сил, керуючись Конституцією України і для забезпечення національних інтересів та єдності країни, Сторони домовились:

Очевидно, що політична криза спричинила різке загострення психічних хвороб в окремих представників вітчизняного політикуму. Ще напередодні світлого свята Трійці коаліціянти навперейми волали, що спецпідрозділи «Альфа» Служби безпеки України або навіть міністр оборони на башті танку штурмуватимуть Генпрокуратуру (на той час захоплену «Беркутом» та «Титаном» за особистим наказом i безпосередньої участі міністра внутрішніх справ Василя Цушка). Заміряти хоча б температуру не завадило б i спікеру ВР п'ятого скликання Олександру Морозу — йому тоді здалося, що саме в ніч на суботу озброєні бійці захоплять будівлю Верховної Ради. Як справжній господарник Сан Санич переймався, щоб штурмовики не побили вікна, не пошкодили майно, казав, що сам відчинить їм двері та вийде поспілкуватися.

25 травня

Верховна Рада 259 голосами ухвалює постанову, якою називає указ Президента про перепідпорядкування внутрішніх військ, розпорядження про посилення охорони Генпрокуратури такими, що не тягнуть юридичних наслідків і не підлягають виконанню, та зобов'язує Кабмін забезпечити неухильне виконання Міністерством внутрішніх справ закону про ВВ МВС й інших загонів.

Міністр внутрішніх справ Василь Цушко заявляє, що внутрішні війська й надалі підпорядковуються йому, і запевняє, що зробить усе, аби ВВ діяли тільки в рамках закону і, як і всі підрозділи МВС, виконували тільки його розпорядження.

Рада голів урядів СНД, яка засідала в Ялті, обрала Прем'єр-міністра України Віктора Януковича своїм головою на наступний рік. Тобто присутності Януковича на саміті для цього навіть не знадобилося.

Майже о першій годині ночі 25 травня з Банкової роз'їжджалися «силовики» — близько двох годин вони обговорювали з Президентом політичну ситуацію. Як заявив перед нарадою в. о. голови Служби безпеки Валентин Наливайченко, «доповідали главі державі, чим день закінчується».

Учора своїм рішенням Верховна Рада звільнила з посади віце-прем'єр-міністра з питань нацбезпеки і оборони Володимира Радченка. Призначений для курирування «силових» органів, Радченко сам попросився у відставку — мовляв, «дякую вам за можливість попрацювати в такому колективі, але, на жаль, рецидив старої хвороби змушує звільнити місце для більш достойного кандидата».

«Як міністр, як політик Василь Цушко поставив хрест на своїй кар'єрі», — вважає міністр оборони Анатолій Гриценко. Ще позавчора ввечері він припустив, що проти керманича МВС буде порушено карну справу. I дійсно, вчора СБУ порушила проти Цушка кримінальну справу за злочинний наказ «Беркуту» штурмувати Генпрокуратуру.
Натомість минулої ночі цей спецпідрозділ МВС остаточно витіснив з Різницької співробітників Управління держохорони — сутички між бійцями «Беркута» та УДО тривали протягом ночі із невеличкими перервами на сон. Сам Цушко пояснив цей безмір міліції тим, що «піскунівське» керівництво Генпрокуратури розірвало угоду про охорону будівлі з «президентським» УДО й підписало нову угоду із МВС. Саме тому на території ГПУ з'явився ще й спецпідрозділ «Титан». Учора міліція продовжувала тримати Генпрокуратуру в щільному кільці облоги. Своє кільце влаштували й проплачені прихильники коаліції.

Якби Тарас Чорновіл не був сином свого батька — видатного українського борця за українську незалежність і демократію, дисидента-шістдесятника, політв'язня брежнєвської доби, засновника Народного руху України і трагічно загиблого претендента на президентське крісло-1999, його неочікуваний перехід із «Нашої України» до Партії регіонів, цілком можливо, взагалі лишився б непоміченим. Але зараз, подобається це Тарасові В'ячеславовичу чи ні, для багатьох він є однією з найбільш одіозних персон із числа однопартійців Віктора Януковича. Це — для «україноспрямованого», патріотичного електорату. Для багатьох же «русофільних» виборців Партії регіонів Чорновіл — занадто «западенський» політик, який своєю «мовою» лише псує образ цієї політичної сили. Хай там як, а Чорновіл-молодший, якому 1 червня виповниться 43 роки, — один із провідних «спікерів» ПР, до того ж — поінформований у багатьох тонкощах політичного та переговорного процесу. І сьогодні Тарас Чорновіл — гість «України молодої», яка дотримується паритету у представленні різних політичних позицій.

«Ішов 2015 рік. Янукович і Ющенко майже домовилися про дату проведення дострокових парламентських виборів...» — так деякі дотепники вже почали перероблювати перманентний анекдот, який в українському політикумі з різними «умовами задачі» («...тривала спікеріада», «...переговори про створення коаліції» тощо) курсує вже не перший рік. Однак, схоже, поспішили — процес таки наближається до завершення. Принаймні після канівської заяви Президента про те, що до кінця поточного тижня дату виборів буде названо, відступати вже нікуди. На Банковій налаштовані рішуче — нескінченні переговори набридли не лише потенційним виборцям і закордонним «спостерігачам», а і їхнім безпосереднім учасникам. Або щонайменше одній зі сторін. Бо інша таки дивує: так, скажімо, під час позавчорашньої зустрічі з президентом ПАРЄ Рене ван дер Лінденом Прем'єр Янукович «нічтоже сумняшеся» заявив, що його нібито згоду на проведення дострокових виборів «неправильно зрозуміли». «Я не говорив про дострокові вибори. Йшлося про те, що треба зробити на той випадок, якщо вибори все-таки будуть визнані необхідними», — цитує лідера коаліції газета «Коммєрсант».
Олександрові Морозу й компанії такі слова — бальзам на душу, адже десятиденної давності поява перед ЗМІ двох Вікторів, які заявили, що домовилися про проведення дострокових виборів, для інших учасників коаліції пролунала як грім з неба. Однак пізно, проффесоре, пити «Боржомі», коли слова про згоду на вибори вже вилетіли. Зрештою, про щось же він там, на Банковій, увесь цей час із Президентом домовлявся?