У регіоні, звідки чулися й чуються категоричні протести проти проведення дострокових виборів, ця кампанія вже стартувала. І не тільки тому, що відповідну підготовку почали органи виконавчої влади. Найпереконливішою прикметою є ставлення до тутешніх «помаранчевих», які знову почуваються так, як і під час минулих парламентських та президентських перегонів. Свідчення тому — нічне вторгнення невідомих до офісу донецької міської організації «нашоукраїнців».
Конфлікт усередині колись досить популярної (особливо серед молоді) партії «Пора» позавчора досяг свого апогею. Ще в обід в інформагенції УНІАН один з її лідерів Євген Золотарьов оголосив про незгоду iз політикою колишнього соратника Владислава Каськіва, яка призвела до конфронтації та протистояння усередині партії. Тому, зазначив він, «аби не руйнувати те, заради чого докладали стільки зусиль», було вирішено створити Незалежну громадянську партію «Пора».
Ще трошки, і перелякана коаліція погодиться скасувати конституційну реформу. Бо поступки, на які йде Верховна Рада (а опозиція, нагадаємо, там наразі й не з'являється), вражають. Учора парламент по суті визнав, що «висмикуючи» депутатів із опозиційних фракцій, «більшовики» діяли незаконно. І... скасував розширення коаліції.
Після того як Президент підписав указ про розпуск Верховної Ради, багатьох громадян України турбує запитання: навіщо потрібні дострокові вибори, якщо в їх результаті ситуація в парламенті суттєво не зміниться? На думку лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка, головне — не допускати в новому парламенті переходу депутатів з однієї фракції в іншу. «Ми із Жванією вже домовились, що не будемо перекуповувати депутатів Ахметова, щоб Ющенко не мав законної можливості розпустити і наступний парламент», — пожартував Луценко вчора під час онлайн-конференції на сайті «Оглядач».
Давид Жванія — «енерджайзер», яких ще пошукати. На інтерв'ю до редакції «УМ» у середу він приїхав о 23.15 — після численних зустрічей і переговорів. А з «України молодої» поїхав не додому, а знову ж таки на роботу. На запитання, чи він узагалі коли-небудь спить, сміючись, відповів: «Останнім часом — ні». При цьому своєю енергією цей неймовірно харизматичний український грузин заряджає, здається, все навколо. Схоже, зарядив нею і сцену, яка у листопаді-грудні 2004-го стояла на Майдані, а цього року за фінансової підтримки Жванії проїхала майже по всіх регіонах України під брендом «Народної самооборони».
«Я вічний опозиціонер», — каже Жванія, однак цього разу сміх серйозний: в опозицію успішного бізнесмена привели принципи, якими він, на відміну від більшості українських політиків і тим паче підприємців, не торгує й не збирається. Бізнесмен Жванія був опозиціонером до Леоніда Кучми і його антинародної влади; міністр з питань надзвичайних ситуацій Жванія не приховував своїх критичних зауважень на адресу Прем'єрки в уряді Юлії Тимошенко; «нашоукраїнець» Жванія вийшов із партії, бо його обурювало те, що замість рятувати народ від розчарування «НУ» перетворюється на «болото». Пан Давид не приховує своєї заможності, але не відносить себе до олігархів на кшталт Ахметова, який дбає лише про свою кишеню, нехтуючи добробут «простих» людей. А ще Жванія виступає за об'єднання всіх демократичних сил і каже, що справді вболіває за Україну, хоча й народився у Тбілісі. Спершу Давид Важайович попросив дозволу говорити російською мовою — «так швидше». Але посеред розмови непомітно перейшов на українську й до російської вже не повертався...
Сказати чесно, йти на суботні акції в центр Києва було лячно. Але не через те, що «регіонали» підвезли з провінції тисячі демонстрантів. І не тому, що була інформація про можливі сутички і провокації. Переживав за Майдан — той, який постав у 2004 році, а потім був провалений у глибокий сон політичними чварами і людським розчаруванням. Були побоювання, що акція «зРаду — геть!», яку ініціювала опозиція, стане ще одним свідченням того, що Майдан — у глибокій комі.
Нібито ще й не пізно — 17-та година 31 березня, — а назустріч трапляються все більші групи людей, які йдуть у напрямку, протилежному Європейській площі. На запитання кореспондентів «УМ», чому вони всі йдуть угору по Грушевського (чи не запланований там, бува, якийсь інший мітинг?), відповідає стомлена літня жінка з хлопчиком років п'ятнадцяти: «Ні, мітинг там, унизу (показує в бік Європейської площі), але ми своє відмітингували — нас уже додому везуть. А ви сходіть, там весело...».
Маріїнський парк слід би оголосити заповідником. Шкода трави, яку із завидною регулярністю витоптують прихильники Партії регіонів та її сателітів.
Прогулюючись у суботу алеями центрального парку столиці, журналісти «УМ» не могли позбавитися відчуття дежа вю: намети, огороджені стрічками (цього разу — синьо-жовтими) ділянки, групки приїжджих із партійною символікою — все це вже було. Як пояснюють організатори, цього разу прихильники парламентської коаліції зібралися, щоб не допустити розпуску Верховної Ради. Ну й, очевидно, для того щоб не дати опозиціонерам узяти в облогу парламент і Кабмін.
Якщо в день двох мітингів наметів було трохи більше сотні, то вчора — вже більше двохсот. І, як видно з кількості та розмірів баулів новоприбулих, симпатики коаліції осідають на цій траві надовго. Тобто їхні політичні зверхники передбачають, що політична криза буде тривалою.
Про те, що цей з'їзд «Нашої України» був інакшим, ніж попередні, у своїй промові з трибуни заявив навіть постійний гість НСНУшних форумів патріарх Філарет. І справді, на IV з'їзді «Народного союзу «Наша Україна» необов'язкові суперечки звелися до мінімуму, голосування були вельми близькими до одностайних. Партія підбила підсумок 5-місячного періоду очищення й реабілітації, і тимчасовий «кризовий менеджер» Віктор Балога передав віжки правління вже повноцінному голові — В'ячеславу Кириленку. Петро Порошенко програв «останній і рішучий бій» за вплив у «Нашій Україні», а заодно було поставлено крапку в дискусії про те, чи не варто Вікторові Ющенку очолити цю партію. Не варто.
