У ці дні на вулицях Києва маємо всі ознаки початку активної кампанії з виборів мера міста. В усіх районах тішать око сотні білбордів із гаслом «Владу — киянам! Микола Катеринчук» із зображенням ключа в намальованій руці (кияни вже встигли прозвати цього кандидата «Буратіно»). Ватаги молодиків то тут, то там розмахують білими прапорами аналогічного дизайну. На світлофорах та біля підземних переходів хлопці й дівчата роздають водіям і перехожим буклети від імені Катеринчука із великим заголовком «Попов! Давай, до свидания!» На інтернет–сайтах повсюдно спливає реклама із промовою Катеринчука. Він закликає очистити Київ від «донецьких», супроводжуючи це малюнком уже не ключа, а щура, якого міцна рука цупить за хвоста. А в минулі вихідні паркани обліпили агітаційні плакати в тій самій кольоровій гамі — біле. Чорне, червоне — з характерними елементами чорного піару «Геть Попова і Порошенка!» Очевидно, що й це — справа рук нардепа від «Батьківщини» Катеринчука, який хоче стати єдиним кандидатом опозиції на виборах міського голови (а наразі все йде до того, що опозиція підтримає кандидатуру Петра Порошенка).

Попри роз’яснення Конституційного Суду щодо доцільності проведення виборів міського голови Києва аж у 2015 році, Верховна Рада все–таки може домовитися і призначити їх на серпень або жовтень цього року. Тож поки дата виборів «витає в повітрі», підтриманий потужними фінансовими колами (якими?) Микола Катеринчук узявся за свою активну розкрутку.

Відразу аж сім авторитетних громадських організацій шахтарської столиці виступили з публічною заявою про конфлікт навколо так званої Громадської ради, що створюється при Донецькій облдержадміністрації згідно з постановою Кабінету Міністрів від 3 листопада 2010 року.

«Створюється» — в даному разі не помилка, бо представницькому органу від місцевої громади, який мав би давати поради чиновникам (та й контролювати їхню діяльність), все якось не щастить народитися по–справжньому.

У житті прем’єр–міністра Чехії Петра Нечаса, прізвище якого з чеської мови перекладається як «негода», настав нелегкий період. Спершу він залишився без дружини, потім — без (імовірної) коханки, а відучора — ще й без посади. Після переговорів зі своїми партнерами по коаліції 16 червня Нечас на скликаній з цього приводу прес–конференції оголосив, що з понеділка складає повноваження прем’єра і голови Громадянської демократичної партії. Як повідомляє «Франс пресс», своє рішення політик пояснив «політичною відповідальністю». І запевнив, що на нього ніяк не вплинули наміри опозиційної Соціал–демократичної партії винести на розгляд парламенту 18 червня питання про вотум недовіри кабінету міністрів.

З кожним роком ставлення до сімейних цінностей у світі стає дедалі «спокійнішим» — сучасні молодята часто обирають замість офіційного цивільний шлюб, у багатьох державах формулу «чи згодні ви стати чоловіком і дружиною» з побоювання образити одностатевих молодят замінюють на «шлюбними партнерами». Та попри це, навіть у дуже толерантних країнах розлучення чинного глави держави залишається рідкістю. Зраджувати першу леді з актрисами й стажерками, як Джон Кеннеді й Білл Клінтон, відіслати її в глухе село, як Олександр Лукашенко, роз’їхатися по різних містах, як Віктор Янукович зі своєю Людмилою — таких варіантів безліч. Але офіційне розлучення — справа значно серйозніша. Та все ж траплялися в нещодавній історії й такі випадки.

Нинішня влада ніяк не може залишити у спокої один з провідних вишів країни. Не встигло Міністерство освіти та науки «покращити» наукову бібліотеку ВНЗ, скоротивши її працівників, як очільник МОН Дмитро Табачник звільнив ректора ЛНУ Івана Вакарчука.

Сергій Каплін вийшов у народні депутати з полтавської глибинки (з Глобинського району) й одразу став одним із найактивніших членів фракції «УДАР». Хай там що кажуть про популізм і конкретику, а 33–річний вожак «Руху простих людей» і «Народної антикорупційної армії» Каплін безперервно довбе Прем’єра Азарова запитами, судовими позовами та іншими скаргами. Інших членів команди Президента Януковича Каплін зачіпає менше, що, втім, не робить його образ менш опозиційним в оцінках журналістів. Власне, Сергій як лідер молодих підприємців був активним опозиційним лідером ще за часів Помаранчевої революції, надалі очолював місцевий Податковий майдан, був і є автором постійних антикорупційних розслідувань. Особа Капліна — приклад молодого перспективного політика з команди Віталія Кличка. Що він собою представляє — судити вам з інтерв’ю «Україні молодій».

Громадянин Росії Євгеній Кисельов позиціонує себе як російсько–український журналіст. Колись він очолював ще не провладний російський канал НТВ, у 1995 році у США отримав престижну міжнародну премію «За свободу преси». Але це порівняно далека історія. За останніх 5 років в Україні відомий журналіст спочатку працював на каналі ТВі, а потім — на «Інтері». Після перепродажу Валерієм Хорошковським більшої частини акцій телеканала і всієї однойменної медіа–групи Дмитру Фірташу і Сергію Льовочкіну Євгенія Кисельова призначили керувати «Національними інформаційними системами» — компанією, що створює інтерівські «Новини», «Подробиці» і «Подробиці тижня». У ці вихідні ще донедавна ведучий авторського ток–шоу «Велика політика» вперше з’явиться в ефірі як ведучий «Подробиць тижня».

На запитання «УМ», надіслані кілька тижнів тому, Євгеній Кисельов, який позавчора, на зустрічі Віктора Януковича з журналістами з нагоди професійного свята, у процесі неформального спілкування попросив у Президента українське громадянство, відповів особисто письмово.

У московському метро, яке ще не забуло страшні вибухи 2010 року (тоді, нагадаємо, влаштований двома смертницями теракт забрав життя 40 людей), вчора знову почалася паніка. О 8:20 ранку в самому центрі, у переході між станціями «Охотний ряд» та «Бібліотека ім. Леніна» Сокольничеської лінії, спалахнула пожежа. Кілька потягів зупинилися в тунелі.