Тиша. Спершу село наповнили чужі крики. З кожного двору лунало: «Гаварі где хлєб, сука! Куда прячєш народноє добро?».

На сцені Джим - справжній шаман, який гіпнотизував публіку. Своїм глибоким голосом, часом криком, іноді раптовим мовчанням, яке тривало хвилинами, дивними рухами, іноді конвульсіями, доводив натовп до межі, до дверей, які розділяють буття і невідоме.

Покоління нескоренних вже майже відійшло від нас. Із сотень тисяч рішучих юнаків та дівчат, які в 1920-1950-ті відважно піднялися на боротьбу сьогодні залишилися одиниці.

Це фото, яке вперше побачив десь двадцять років тому, стало для мене символом трагедії українців влітку 1941 року. Молода красива українка у вишиванці, на обличчі - шок від побаченого в тюрмах Львова. Позаду люди, які прикривають обличчя хустинками через сморід від розкладання тіл.

Нині і на майбутнє головними приоритетами у використанні далеко не безмежного державного ресурсу України мають бути два - армія і культура.

8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам’яті і примирення. А 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

Знімати російські імперські нашарування із суспільної свідомості в Україні - це як чистити цибулю. Спочатку жорстке лушпиння, якого готова позбутись більшість.

В дискусіях про деокупацію часто звучить теза: «ми повернемо всіх наших людей, повернемо всі наші території». Причому акцентується увага саме на такому порядку поверення. Фраза гарна, але не дуже щира.

Лише там, де не існує справжнього парламентаризму депутати виконують роль прислуги, що освячує сваволю, беззаконня, політичні розправи.

В Україні близько 80 вулиць Романа Шухевича. Більшість з них з‘явилися на мапі населених пунктів в 1990-ті, незабаром після відновлення незалежності України.