Нині і на майбутнє головними приоритетами у використанні далеко не безмежного державного ресурсу України мають бути два - армія і культура.

8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам’яті і примирення. А 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

Знімати російські імперські нашарування із суспільної свідомості в Україні - це як чистити цибулю. Спочатку жорстке лушпиння, якого готова позбутись більшість.

В дискусіях про деокупацію часто звучить теза: «ми повернемо всіх наших людей, повернемо всі наші території». Причому акцентується увага саме на такому порядку поверення. Фраза гарна, але не дуже щира.

Лише там, де не існує справжнього парламентаризму депутати виконують роль прислуги, що освячує сваволю, беззаконня, політичні розправи.

В Україні близько 80 вулиць Романа Шухевича. Більшість з них з‘явилися на мапі населених пунктів в 1990-ті, незабаром після відновлення незалежності України.

Цей проєкт розблоковує створення Національного військового меморіального кладовища, яке Україна повинна мати як кожна гідна держава. Тим більше – держава, що протистоїть російській агресії.

Пам‘ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991. Але тоді і протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути.

Я дуже сумніваюся щодо ймовірності демократичної Росії. Принаймні в теперішніх кордонах це малоймовірно. Але кожна спроба демократизації Росії в минулому - це шанс на свободу для поневолених нею народів. Часто це відбувається навіть всупереч волі демократизаторів.

Подразником є те, що в Україні тепер не лише вони «рускоговорящіє», але й місцеві «аборигени» отримуватимуть відповідь на тій мові, яку вони як клієнти хочуть.