Із Русланом Сенічкіним ми зустрілися у студії «Сніданку з «1+1», що розташована в «олівці» на Мельникова, 42. Перше, що кинулося в очі, — розміри приміщення значно менші, ніж їх сприймають через телеекрани. Але ведучий ранкового проекту «Плюсів», який на цьому «посту» майже два роки, такий же відкритий, балакучий і добродушний, як і в ефірі.

Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової.

Влітку, коли більшість людей віддає перевагу активному відпочинку, телеканали дозволяють собі прокручувати старі випуски проектів про наречених, які за організацію своїх весіль хочуть отримати призи, та товстунів, які борються iз зайвою вагою. Втім поза екраном — у розпалі підготовка нових проектів: одні дознімають останні епізоди, інші уже презентують свою роботу журналістам.

Щоб зустрітися з Олесею Жураківською — ведучою другого сезону проекту «Зважені і щасливі» каналу СТБ, мені довелося більше тижня вислуховувати вибачення вкрай зайнятої людини: «У мене тренування», «Сьогодні зйомка, у Києві буду після 21–ї»,­ «У мене нічна зйомка»... І ось нарешті я вклинилася у графік між тренуваннями і репетиціями (роботу в театрі ніхто не відміняв). Інтерв’ю записуємо у ресторанчику. Олеся замовляє салат, в якому просить замінити сир на помідори. Вживання здорової, малокалорійної їжі — це одна з умов повсякденного життя в період зйомок телепроекту.

Коли хтось раптово змінює вектор руху або починає робити щось абсолютно нове — це обов’язково привертає увагу. Ведуча Ганна Гомонай більше десяти років на різних каналах працювала у новиннєвих випусках. Не полишаючи звичної справи — веде на «Інтері» два денні україномовні інформаційні блоки, — кілька останніх місяців вона є однією з ведучих «Ранку».

Дворазова олімпійська чемпіонка, абсолютна чемпіонка Європи і світу зі спортивної гімнастики 33–рiчна Лілія Подкопаєва пішла з великого спорту півтора десятка років тому. В арсеналі нагород Леді Под, як мініатюрну гімнастку з України називали у США, 45 золотих, 21 срібна та 14 бронзових медалей. Успішна Лілія, яка періодично протягом усіх цих років учить гімнастичної майстерності американських дітей, не приховує, що хотіла б продовжувати на Батьківщині телекар’єру.

На хвилі Євро­2012 тема спорту цікава навіть тим, кого вона ніколи не зачіпала. Оскільки футбол й інші види спорту приходять до нас у більшості випадків через екрани телевізорів, це гарний привід поговорити про те, наскільки професійними є спеціалізовані трансляції й проекти на вітчизняному ТБ. Своїми думками з приводу ділиться Валентин Щербачов, заслужений журналіст України і майстер спорту.

Тільки минулого тижня в Україні активно говорили про те, що було двічі порушено право журналістів на професію. У Донецьку оперативні співробітники податкової чомусь завалили на землю журналіста, який знімав на мобільний машину голови обладміністрації, а після цього слідчий у відділенні оперативно зумів «добути» від Максима Касьянова добровільне щиросердне зізнання у спробі замаху на «губернатора». Другий випадок — головний редактор «Української правди» Олена Притула заявила про те, що Служба безпеки України переслідує журналіста інтернет–видання, який намагався зв’язатися з родичами затриманих СБУ як підозрюваних в організації квітневих вибухів у Дніпропетровську.

Про різке збільшення випадків тиску на журналістів ми говоримо з представником неурядової міжнародної організації «Репортери без кордонів» в Україні Оксаною Романюк.

Сергій Андрушко на каналі СТБ працював з 2000 року до початку нинішнього місяця. Репортер за роботу над сюжетами для випусків «Вікон. Новин» у 2010–му отримав найвищу професійну відзнаку — «Телетріумф». Але перейшов у департамент документалістики каналу, звідки знову повернувся у «Вікна» цієї весни. Втім за півтора місяця роботи у новинах в ефір не вийшло аж чотири сюжети визнаного профі. У них розповідалося про реагування влади на критику ЗМІ, якість підготовки Києва до Євро–2012, зокрема розподіл кількох мільйонів гривень, виділених КМДА на реконструкцію будівель. Редактор «Вікон» Володимир Павлюк каже, що його не влаштовувала якість сюжетів Андрушка. Натомість Сергій переконує: такими словами просто прикривається цензура.

Дивитися телевізор чи ні — справа добровільна. Й обирати програму — серйозну чи розважальну — кожен глядач може на власний розсуд. Але обов’язок телебачення, що живе за рахунок платників податків, показувати проблеми людей і вести дискусії, як їх вирішити. На Першому Національному один iз найпомітніших соціальних проектів — «Віра. Надія. Любов». З його ведучою, Тетяною Василівною Цимбал, наша розмова.