Пам’ятаєте пісеньку з кінофільму «Цирк»? Там є слова: «Сплять ведмеді та слони, дяді сплять і тьоті. Всі навколо мають спати, лиш не на роботі». Медики повністю погоджуються із таким формулюванням.

Узимку на вулицю хоч не виходь: тротуари слизькі, сніг, якщо випаде, лежить під ногами тижнями, на голову щохвилини погрожує впасти бурулька. Тож у травматологів, незважаючи на вуличний холод, настає по–справжньому гаряча пора.

За тривалістю життя Україна сьогодні пасе задніх у списку з півтори сотні «найпрокуреніших» країн. Швидше нас вимирає тільки Східний Тимор та Молдова. Основні причини такої надсмертності, як давно вже з’ясували медики, — тютюн, алкологолізм і травматизм.

«Мамо, я такий сумний... Криза, грошей нема, що воно буде?» — запитує п’ятирічний Даня, син моєї племінниці, складаючи на паласі улюблений конструктор. Постійні балачки про кризу дойняли навіть дітлахів, не кажучи вже про дорослих, яким щодня треба думати не про іграшки, а про хліб і до хліба.

«Дістали! Скільки вже можна лякати тим грипом? — незадоволено бурчить моя подруга, показуючи рекламний розворот у журналі. — Чим ближче до Нового року, тим більше всюди «здорової» реклами, і щоразу одне й те саме.

«Не гайте часу, дізнайтесь про свій ВІЛ–статус. У державних центрах аналізи роблять безкоштовно, оперативно й цілком анонімно. Будьте певні — якщо тест дасть позитивний результат, ви зможете безоплатно отримати сучасні ліки й жити далі повноцінним життям», — ці слова сьогодні можна почути від районного лікаря, прочитати в бюлетені, почепленому в поліклінічному коридорі, дізнатися з телевізійного сюжету або з радіопередачі.

На загальноукраїнському тлі поширення ВІЛ–інфекції Вінниччина виглядає порівняно благополучно — основні показники тут нижчі від середніх по державі. Варто зазначити, що на сьогодні в області зафіксовано 2100 носіїв вірусу імунодефіциту людини — менше двох відсотків населення.

Виглядати молодшим, ніж ти є насправді, — цілком зрозуміле бажання. Ще більше хочеться мати репутацію службовця, в якому енергія б’є ключем і фонтанує винятково позитивний настрій. Індустрія краси та фармакологія вже давно відреагували на цю житейську потребу і наввипередки пропонують споживачам найрізноманітніші «енергетики» та молодильні ін’єкції. Згадані лікарські засоби (якщо вони виготовлені за науковою технологією, а не у підвалі кустарної фірмочки) справді можуть приносити дивовижні результати. Але не назавжди, не всім пацієнтам і за немалі гроші. Подробиці «УМ» з’ясовувала у фахівців Харківського інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України, які понад три десятиліття розробляють такі препарати.

Кожний ранок Валерій Маснюк розпочинає з обливання холодною водою. Набирає з крана два відра води, в одних плавках босоніж спускається зі своєї квартири (другий поверх) у двір багатоповерхівок по вулиці Тараскова. Там на траві (взимку — на снігу) 67–річний черкащанин декілька хвилин стоїть із широко розкинутими руками, долонями догори, та подумки просить для себе і своїх рідних здоров’я. Потім Валерій Левкович виливає на себе холодну воду з відер і йде додому. Рушником не витирається. Цю процедуру він повторює ще й увечері.

Хто бодай раз у житті виховував справжнього чотирилапого друга навряд чи стане заперечувати: найвідданішої, здатної захищати і заодно «перемикати» на позитив (хоча й на додаткові клопоти, ясна річ, теж) розумної істоти годі й шукати. А в родині Ганни та Олександра Бєляєвих–Гладких із Керчі на цього «друга нашого меншого» лягло ще й додаткове навантаження. Породистий стаффордширський бультер’єр Фроді «персонально» закріплений за їхньою дворічною донечкою Даринкою. У Даринки — вроджена інвалідність, тому батьки, звісно ж, не забуваючи про офіційну медицину, вдались і до нетрадиційної. Саме добрий і лагідний Фроді — ключова фігура у цій домашній анімал–терапії, себто лікуванні за допомогою тварин. Утім не тільки він один.