Показати людей, які боролися за нашу незалежність, — головна мета виставки «Українська повстанська армія. Історія нескорених», що з травня 2008–го по вересень 2009–го об’їхала всі області України. Днями у Службі безпеки України урочисто завершено півторарічний інформаційно–просвітницький тур виставки. «Нашим завданням було донести правду про те, чим був і чим є український визвольний рух», — підкреслив голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко. Тридцять двометрових повноколірних плакатів із фото, кресленнями й текстівками розповідають про найрізноманітніші сторони життя, побуту й боротьби повстанців. Скажімо, про формування кадрів, структуру війська, головнокомандувача Романа Шухевича, закордонні рейди УПА, криївки, жіноцтво у визвольному русі, «протиповстанську боротьбу» (методи, що застосовувало проти повстанців НКВС), про визвольну працю і повстання у радянських концтаборах, про участь упівців в обстоюванні права на українську державність наприкінці 1980 — на початку 1990–х. За словами директора Галузевого державного архіву СБУ Володимира В’ятровича, з сотень персонажів, фото яких є на виставці, в живих лишилося всього кілька.

Чому школярі, студенти, бібліотекарі, медики і чиновники, та й «широка громадськість» у містах і містечках України переважно розмовляють суржиком? Може, відповідь на це питання варто пошукати у мовній поведінці деяких учителів та їхніх адміністрацій? Уживаючи повсякчас російську мову під час перерв, позакласних заходів, часто навіть на уроках в «українських» школах, педагоги привчають дітей сумніватися щодо придатності рідної мови для повсякденного спілкування. Школярі вивчають мову «для галочки», «для журналу», у зв’язку з «перевіркою з райвно», але не для себе. Українська ще для багатьох школярів — казенщина, нав’язана бюрократами. Безліч учнів і батьків доходять висновку: в де–юре україномовних школах де–факто потрібен однорідний мовний режим. Про це йдеться у «сповіді» 18–річної Влади Остапенко з Фастова.

Першого вересня на пари до Київського національного університету імені Тараса Шевченка не прийшов 21–річний Анатолій Стеценко. Другокурсники факультету психології з жахом дізналися, що вже півтора місяця їхній Толик, який є заступником голови студентського парламенту, лежить у комі. У липні хлопець поїхав до моря, про яке так мріяв. І потрапив там у велику біду. Під час купання в районі Голої Пристані на Херсонщині його накрило важкою хвилею. Нині він лежить у Херсонській обласній лікарні.

У київській школі–інтернаті № 15 відкрилася унікальна сенсорна кімната для реабілітації дітей із порушеннями психофізичного розвитку. Журналістка «УМ» побувала у столичній школі та дещо дізналася про технологію, яку за кордоном використовують для реабілітації покалічених шахтарів, а в нас — насамперед для допомоги «особливим» дітям. І зрозуміла, чому психолог Галина Єгорова назвала появу такої кімнати мрією всього свого фахового життя.

Дитячу лікарню майбутнього недарма називають найдивовижнішим медичним проектом України. Адже все в ній — від зовнішнього оформлення будівлі до внутрішнього облаштування — істотно відрізняється від медичних закладів, до яких ми звикли. «УМ» зустрілася з фахівцями, які працюють над проектом та будівництвом диво–лікарні, та з’ясувала, чому прозорий фасад нагадує око комахи, навіщо палати розмістили якнайдалі від операційних, реанімації та інших «зон болю», хто житиме у багатоповерхівці біля в’їзду на величезну територію і яким чином спеціалісти будуть боротися з внутрішньолікарняними інфекціями.

До цікавих висновків дійшли вчені Американського та Німецького центрів із контролю та профілактики захворювань. Їхнє дослідження, яке тривало від 1994 до 2006 року, засвідчило: цілком достатньо дотримуватись лише чотирьох вимог, щоб уникнути діабету та інсультів, значно подовжити тривалість життя та покращити його якість.

Кілька років тому вчені Тернопільського медичного університету «придумали» пристрій для швидкого й ефективного загоювання ран будь–якого походження. В основу дії новинки під назвою «Апарат для лікування ран та гнійно–некротичних процесів «Амфора» лягло поєднання таких фізичних явищ, як мікроколивання та випромінювання різного діапазону, з хімічною реакцією утворення активних оксидних сполук. На Всеукраїнському конкурсі винаходів йому присудили тоді першу премію, а Міністерство промислової політики ввело виробництво пристрою в комплексну програму розвитку медичної промисловості.

Позавчора дружина Президента України побувала на майданчику у Феофанії, де почали будувати найсучасніший медичний заклад країни для допомоги дітям із найважчими патологіями — «Дитячу лікарню майбутнього». Зараз на ділянці, огородженій зеленим парканом, пораються будівельники, які знімають бульдозером ґрунт, рівняють місцевість, облаштовують тимчасові мережі, вбивають у землю кілки, бурять ґрунт, з’ясовують, наскільки сильно просідає земля... Раніше тут поралися співробітники МНС, які досить плідно знаходили і знешкоджували вибухонебезпечні «подарунки» з часів війни. Один такий поіржавілий снаряд продемонстрували журналістам. Нагадавши, що 68 років тому в цих землях проходила лінія оборони Києва, а через три роки будуть рятувати життя дітям.

Навіть у суперсучасній операційній, устаткованій за останнім словом техніки, із цілою бригадою помічників та «найпросунутішими» медикаментами під рукою складно проводити операції на відкритому серці. Особливо якщо йдеться про вроджені вади найголовнішого людського м’яза, виправлення яких вимагає філігранної точності.

Швейцарський інститут Пауля Шерера (ІПШ) недарма називають світовим піонером протонної терапії раку. За останні три роки тамтешні науковці розробили одну з найбільш просунутих у світі технологій лікування онкологічних захворювань. Не кожному вдається туди потрапити, але кореспонденту «УМ» пощастило побувати в науково–дослідному інституті, поспілкуватися з медичними «світилами», побачити унікальне обладнання та порозпитувати гостинних господарів про їхні найбільш відомі проекти. Сьогодні ми зупинимося лише на одному з них: протонній терапії злоякісних пухлин. Перші досліди в цій галузі розпочалися ще на початку 80–х років ХХ століття. Трохи раніше аналогічні експерименти започаткували американці, але їм поки не вдалося досягти таких чудових результатів лікування, хоч у США й проводять більше операцій із використанням протонів, ніж у відділенні протонної терапії ІПШ.