Лікарі недарма називають гепатит С «ласкавим убивцею». У більшості з нас гепатит асоціюється з жовтяницею. Але насправді ця хитра інфекція може впродовж тривалого часу руйнувати печінку, практично нічим не виявляючи свою присутність у людському організмі. Хвороба вдало маскується під звичайну перевтому, застуду, банальний розлад шлунка та інші стани, які не викликають у хворого особливого занепокоєння. Людина роками може не здогадуватися про свою біду й потрапити до лікаря на пізній стадії — із важким ураженням печінки та цілим «букетом» супутніх патологій. Утім буває, що людина дізнається про хворобу вчасно, але все одно не лікується. Не тому, що халатно ставиться до власного здоров’я. А тому, що не має грошей на противірусні препарати. Як вижити в такій ситуації?

«У вас злоякісна пухлина, треба терміново різати», — тільки за сьогоднішній день такі слова почули від своїх лікарів більше 15 українців. А це — тисячі й тисячі пацієнтів на рік. Для більшості звістка про операцію стає шоком, оскільки, за світовими стандартами, видалення пухлини найчастіше передбачає повне видалення ушкодженого органу. Позбувшись страшного захворювання, людина нерідко залишається жити, але вже без молочної залози, сечового міхура, матки з придатками, прямої кишки чи нирки. І мусить долати низку проблем, які виникають у зв’язку з інвалідністю. Утім для багатьох пацієнтів Національного інституту раку доля приготувала інший, значно привабливіший, варіант. Завдяки новому, «понадстандартному» підходу фахівці інституту змогли не тільки зберегти кінцівки хворим на саркому кістки і дати шанс на материнство жінкам із раком шийки матки. Саме українські онкохірурги вперше у світі виконали складну операцію з аутотрансплантації нирки — жінці із майже восьмикілограмовою пухлиною зачеревного простору. Про це і не тільки журналістка «УМ» дізналася під час розмови з головним онкологом МОЗ України, директором Національного інституту раку, професором Ігорем Щепотіним.

В Україні стає дедалі більше сімейних лікарів та медсестер, які надають первинну медичну допомогу всім верствам населення, незалежно від віку чи статі. Спеціалісти кажуть, що завдяки такому переходу на засади сімейної медицини (відповідно до указу Президента) уже сьогодні в багатьох регіонах значно зменшилася кількість важких станів та смертей унаслідок захворювань. А все тому, що всебічний підхід сімейного лікаря до пацієнта (з урахуванням абсолютно всіх факторів — починаючи від наявності у хворого дідуся–алкоголіка і закінчуючи перенесеним у дитинстві гепатитом) дозволяє виявити серйозні патології на ранніх етапах, коли вони ще не загрожують життю людини. А найголовніше — сімейний лікар, спостерігаючи за кількома поколіннями в підопічних родинах, може точніше за будь–якого «вузького» спеціаліста попередити розвиток різних хвороб. Про це і не тільки «УМ» дізналася в головного спеціаліста з розвитку сімейної медицини ГУОЗ Львівсьої облдержадміністрації, головного лікаря 5–ї міської клінічної поліклініки, заслуженого лікаря України Бориса Лемішка.

...Ларисі було 33 роки, коли під час чергового обстеження в лікаря вона почула страшний діагноз — рак молочної залози. «Операція пройшла невдало, мені занесли стафілокок, — згадує жінка. — Півроку у мене замість груді була відкрита рана завбільшки з шкільний зошит. Оперували в грудні, а в травні родичі відвезли мене на дачу і думали, що звідти я вже не повернуся. Я ледве ходила, схудла до сорока кілограмів. Лікарі лише розводили руками...»

Малюкам, які живуть у столиці, набагато легше отримати фахову медичну допомогу, ніж дітлахам із далеких сіл та невеличких містечок. Адже наразі по всій Україні не вистачає 3500 педіатрів, і найбільше вакансій утворилося не в хлібосольному Києві, а в регіонах. Як розповіла «УМ» заступник директора Департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ України Валентина Педан, причин багато. Одна з них — низька зарплата на тлі великої відповідальності. Тому спеціалісти неохоче йдуть працювати на село, та й у містах бувають вакансії дитячого лікаря.

Вдихання тютюнового диму людьми, які не курять, може стати причиною хронічного запалення печінки та накопичення в ній жиру, повідомляє сайт медлінкс.ру. Такі результати американські лікарі отримали після річного експерименту на лабораторних пацюках. За результатами дослідження, тварини, які вдихали тютюновий дим, нарощували жир у клітинах печінки. А це первинна ознака неалкогольної жирової хвороби, яка врешті–решт призводить до неправильної роботи органа.

Медики Черкаської міської поліклініки №5 перші в області відмовилися від голки: віднедавна тут працює новий прилад, за допомогою якого можна зробити аналіз крові, не роблячи жодного проколу на тілі пацієнта. Ця новинка не тільки для тих, хто панічно боїться «колючих» процедур. Вона й для тих черкащан, які вважають за краще витрачати гроші не на лікування хвороб, а на їхнє попередження.

Світова фінансова криза відсвяткувала свій перший день народження. За рік, що минув від «завалу» потужного американського банку, в нас багато чого змінилося. Але найголовніше, як стверджують психологи, — збільшився рівень тривожності населення. Люди з острахом дивляться у своє майбутнє, малюють в уяві картини можливих невдач і не можуть розслабитися та відпочити від турбот навіть у вільний час. А це, як доводять численні дослідження, негативно впливає і на продуктивність роботи, і на міжособистісні стосунки (у родині, між друзями, колегами тощо), і на стан здоров’я (сотні хвороб мають психосоматичну природу, тобто з’являються в результаті «розхитаних нервів»).

Давним–давно, коли я ходила до школи, початок нового навчального року знаменувався не лише зміною розкладу, появою складніших предметів та боротьбою за «посадочні місця» поближче до дошки. Для того щоб отримати допуск до споживання граніту науки, і першокласники, і старші діти мали пройти профілактичний огляд в «айболитів». Цікаво, що благородна мета шкільних медоглядів — виявлення проблем зі здоров’ям на ранніх стадіях — досягалася не завжди. Особливо у старших класах, коли ми мусили самотужки оббивати пороги поліклініки, щоб отримати бажаний штампик «здорова» чи «патології не виявлено». Пам’ятаю, що ніхто не був у захваті від нескінченних черг на медогляд: ні лікарі, яким треба було пропустити за день масу народу, ні справді хворі люди, які з видимим невдоволенням чекали своєї черги під кабінетом, ні самі школярі, на яких лікарня навіювала нудьгу. Тому найчастіше «огляд» полягав у короткому обміні фразами на кшталт:

Тиждень тому до мене в гості приїздив татусь. Він привіз із сонячної Одещини цілу торбу динь, щоб «дитина наїдалася вітамінів». «Дитина», звісно ж, наїлася, щиро подякувала і відзвітувала про виконання «програми вітамінізації» в умовах, віддалених від рідної хати. Мовляв, купувала на базарі яблука і виноград, трусила груші біля історичного музею, збирала помідори та петрушку з власної грядки і різала магазинні овочі на салат. Батько лишився задоволений, а в мене вперше за ці роки з’явилася думка — чи надовго вистачить мені тих вітамінних «корисностей», якими вдалося запастися влітку та восени? Із такими запитаннями звернулася до головного гастроентеролога МОЗ України, завідувача кафедри гастроентерології, дієтології, ендоскопії НМАПО імені П.Л. Шупика, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, професора Наталії Харченко. І почула доволі несподівану відповідь...