Доброго дня, шановна редакціє! Передплачую вашу газету з 1991 року. Сподобалась вона мені патріотичністю, сприйняттям незалежності України, бо, як ви знаєте, в Західній Україні ставилися до Союзу інакше, ніж в інших областях України.

Ось крокує хресна хода за мир зі Святогірського монастиря на Донбасі і з Почаївської лаври на Тернопільщині. Начебто і непогано відстоювати мир, вирішувати спірні питання шляхом мирних переговорів — це діло благородне.

Ще в ХVІІІ ст. французький драматург П’єр Огюстен Бомарше сказав: «Я перш за все поспішаю сміятися над усім. У протилежному випадку мені б довелося плакати».

У Люби було дві улюблені фрази: «прорвьомся» і «пусть весь мір підожде». В цьому була якась така впертість чи щось таке, снага і життєдайність в умовах відвойованого у міра простору ларька.

Богопосвячення – це доброта і радість, а не зосереджена похмурість, це щастя, а не «это есть наш последний и решительный бой», це доброзичливі посмішки, а не агресивні заточки.

Доки в Україні йде війна, хресна хода і розслідування вбивства Павла Шеремета — в США набирає обертів скандал пов'язаний з витоком інформації організованим, ймовірно, російськими спецслужбами. В мережі з'явився архів електронних листів що належать посадовим особам політради Демократичної Партії США.

Досить вам назвати факт, який не вкладається у світосприйняття більшості, і ви отримуєте по голові. А якщо ви будете наполягати на своєму – то ви напівтруп. Чому? Бо ви насмілилися сказати щось таке, що маса не хоче знати.

Надія Савченко не перший кумир, і не останній в новітній історії України. По-людськи мені її трохи шкода, бо істерія, закручена навколо неї з приводу її звільнення, тепер грає проти неї.

Не виправдовую убивств ні з якого боку. Кров людини – то крик до неба. Але чому геноцидом визнається один і не визнається інший злочин? Катинь, Смоленськ, масова чистка поляків російськими чекістами у 1930-х, свідоме зволікання вступу червоної армії задля більших жертв Варшавського повстання?..