«Поспішаю сміятися над усім, щоб не довелося плакати...»

Ще в ХVІІІ ст. французький драматург П’єр Огюстен Бомарше сказав: «Я перш за все поспішаю сміятися над усім. У протилежному випадку мені б довелося плакати». Ось так доводиться і мені сміятися, коли на пленарних засіданнях Верховної Ради України та різних ток-шоу обговорюють питання тарифів на комунальні послуги, залякують громадян тим, що субсидії, які вони отримують, у майбутньому доведеться повертати, що ніхто не зможе через це продати власне житло, передати його у спадок, що субсидію перестануть надавати, якщо всі комунальні послуги не будуть використані в повному обсязі тощо.

 

Особливо наполегливою в цьому питанні є Юлія Тимошенко, якій охоче надає трибуну Савік Шустер. На жаль, він не запрошує тих, хто може їй грамотно опонувати, на конкретних прикладах довести всю абсурдність її політики у цій царині в часи її прем’єрства.

 

Одним із таких спеціалістів є Богдан Соколовський, який свого часу розкритикував підписаний її урядом ганебний договір із Російською Федерацією щодо постачання газу за ціною 450 доларів за 100 кубометрів, від чого ми не можемо оговтатися й по сьогодні, бо, бачте, від нас вимагають оп­лачувати навіть недоотриманий нами газ. Особливо їй не подобається ­єдина ціна на газ, встановлена урядом В. Гройсмана. Однак виявляється, що у неї коротка пам’ять, бо ще у 2008 р. вона підписала меморандум, у якому зобов’язалася довести ціну газу власного видобутку до ціни імпортованого.

 

На цьому питанні піариться й «радикал» Ляшко. Ці політики думають, що пересічні громадяни не розуміють причин цього галасу. А вони на видноті — домогтися перевиборів Верховної Ради, що вкрай негативно може відбитися на суспільно-політичній обстановці в країні, і на цьому популізмі збільшити своє представництво, а там, дивись, і до прем’єрського крісла можна буде підібратися, як до трампліна головного бажання пані Юлі обі­йняти посаду Президента країни, щоб уже, ніби на рівних, спілкуватися з нео­фашистом Путіним, а фактично — з меншовартісною покірністю хихотіти з його похабних і примітивних жартів, як це вони робили свого часу по відношенню до Президента Ющенка.

 

Тепер дещо про субсидії, які, за ви­значенням Ю. Тимошенко, є ярмом для нас, простих громадян. Я є їх одержувачем, як і багато моїх сусідів. Вони стали великою підтримкою в оплаті за газ в опалювальний сезон, за світло, воду і водовідведення. То що ж у цьому поганого? Звичайно, якби у нас була пристойна пенсія, а у працюючих — зар­платня, яка б давала можливість за це все платити, то було б, мабуть, краще. Але, як казав наш перший Президент Л. Кравчук, «маємо те, що маємо».

 

Тож давайте, шановні Президенте, панове депутати й урядовці, ухвалюйте необхідні закони, долайте корупцію, позбавляйтеся недоторканності, і тоді й світ буде дивитися на нас по-іншому, й заживемо ми краще, і повернемо втрачені території, а кадебісту Путіну настане гаплик.

 

Слава Україні!