З огляду на те, яких титанічних зусиль вимагає впровадження в Україні української мови як державної, який супротив чинить цьому орієнтований на Росію політикум та медіабізнес,

Ми уже звикли: кожнi два місяці в Україні з різних інформаційних щілин вилізають на поверхню чутки й версії про дочасні вибори — то Ради, то президента.

Сумним і водночас дещо водевільним стало гучне, певною мірою пафосне продовження розгойдування крісла мера столиці Віталія Кличка, яке почали ще в 2019 році.

Те, що головний лобіст російських інтересів у нашій країні зовсім не збирається переховуватись від правоохоронних органів, означає, що він сприймає підозру в державній зраді як виклик і шанс.

Весна в усьому винна. А в фонтануючих ініціативах президента — в першу чергу. Гормони б’ють рекорди.

Не так давно думалося, що нам не загрожує ні диктатура авторитарного, але талановитого керманича, ні авторитарний режим загалом.

В адміністрації президента США Джозефа Байдена формується власна стратегія щодо України, але наша країна в тому участі не бере.

Кремлівський гамбіт під час останньої зустрічі в нормандському форматі не лише відновив занепокоєння щодо того, що Москва має на меті обійти Київ і домовитись безпосередньо із Заходом щодо геополітичного майбутнього України.

Три дні й три ночі скакав Іван-Царевич, аж доки скакалку не відібрали.

Яка наразі політична мода, запитаєте? Чинна українська влада й надалі продовжує імпровізувати, хаотично реагуючи на поточні сигнали замість реалізації продуманих стратегій розвитку й попередження загроз.